Державне регулювання і саморегулювання перестрахувального ринку: методологічне обґрунтування та оптимальне поєднання
Фундаментальні перетворення в економічній і політичній сферах суспільного життя, що супроводжуються ринковою трансформацією, передбачають зміну інституту власності та ліквідацію монополії держави в усіх секторах економіки. За умови стабільного розвитку конкурентна ринкова економіка спроможна функціонувати в автономному режимі, виконуючи функції саморегулювання і самоорганізації. Однак для ринкового механізму, зокрема на початкових етапах його формування, характерні невдачі (“провали ринку”), що виникають через неефективність розподілу і використання економічних ресурсів. Вади ринкового саморегулювання особливо притаманні перехідній економіці з недосконалим конкурентним середовищем, неповним інформаційним забезпеченням, наявними зовнішніми ефектами, фінансовою нестабільністю. У перехідний період можливості ринкової саморегуляції обмежені, тому не можуть реально забезпечити ефективність розвитку економіки. Відтак виникає необхідність державного втручання у реформування економічних процесів. При цьому функції впливу інституту держави розширюються не тільки через вади ринкового механізму, а у результаті якісної зміни ролі держави в суспільстві. “Держава змінює роль спостерігача, наглядача за економічними процесами на їх ініціатора, творця і займає своє місце в системі економічних відносин” [305, c.203-204].
Нове соціально-економічне середовище потребує розроблення і впровадження дієвих і виважених механізмів державного втручання у страховий сектор економіки, інституції якого спрямовані на забезпечення фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку та підвищення добробуту людства. В перехідній економіці основний тягар припадає на державні органи нагляду за страховою діяльністю, адже в умовах нестабільного ринкового середовища, відсутності чітко визначеної стратегії розвитку і макроекономічної стабільності ринкове саморегулювання не може забезпечити потреби страхового захисту від ризиків [75, c.163]. Отже, в умовах транзитивної економіки зростає роль держави у регулюванні страхових (перестрахувальних) процесів; при цьому важливим є визначення меж впливу держави на розвиток перестрахувального ринку. Зазначимо, що необхідність державного регулювання перестрахувального ринку визначається його функціональним призначенням у страховому секторі економіки і наявністю “провалів” страхового ринку (недостатній розвиток елементів інституціональної інфраструктури ринку, недосконала тарифна політика, поширення “псевдострахування”). Водночас “…форми та методи, ступінь поширення такого регулювання розрізняються залежно від особливостей держави, ступеня її економічного розвитку, національних традицій та інших характеристик” [105, c.23].
Надмірне втручання держави у перестрахувальну діяльність може призвести до зростання вартості перестрахувальних послуг, зменшення обсягів перестрахування. А недосконале державне регулювання сприяє послабленню державного контролю за діяльністю учасників перестрахувального ринку, що створює умови для поширення “схемного” перестрахування. Відтак, інтереси держави мають бути спрямовані на збалансування інтересів перестрахувальників та перестраховиків; разом із тим необхідно “шукати економічні механізми їх узгодження і на цій основі визначати розмежування функцій держави і ринку в страховій політиці держави” [16, c.7].
Фундаментальна передумова збалансування перестрахувальних інтересів – створення державними і ринковими інституціями організаційно-правових та інституціональних підвалин для розвитку ринку перестрахування. “Держава має виступати гарантом ринкової економіки, творцем формальних обмежень, органічно вписуватися у правила ринкової поведінки і не заважати дії ринковим механізмам” [359, c.305-309]. Таким чином, державне регулювання перестрахувального ринку передбачає оптимальне поєднання впливу внутрішніх сил ринкового регулювання та безпосереднього впливу державних інституцій. “Розумне поєднання ринкових і державних регуляторів дає змогу реалізувати цілі розвитку страхового (перестрахувального. – О. К.) ринку України, недостатній розвиток якого гальмує інвестиційні процеси, стримує структурну перебудову вітчизняної економіки, що унеможливлює підвищення її конкурентоспроможності” [225, c.210].
У теорії перестрахування проблема державного регулювання є однією з актуальніших. Це зумовлено, з одного боку, нестабільністю розвитку страхового ринку, коли, як стверджує М. С. Жилкіна, “змінюється стан страхового ринку, постійно вдосконалюється нормативна база страхування, підлягає змінам діяльність державних регулюючих органів. Нестійкість системи державного регулювання страхового ринку зумовлена не тільки внутрішніми факторами страхового ринку, а й безпосереднім наслідком макроекономічних процесів, проблем економіки загалом, а також розвитку міжнародних інтеграційних тенденцій” [87, c.4]. З іншого – відсутністю спеціального законодавчого забезпечення перестрахувальної діяльності, недосконалістю регламентування договірних відносин із перестрахування, суперечністю окремих положень чинного страхового законодавства та необхідністю розроблення категоріального апарату в цій сфері економічних відносин.
Вся работа доступна по Ссылке
