Еволюційна трансформація ринку перестрахування України: інституціональний підхід
У другій половині ХХ ст. розв’язання проблеми інституціональних трансформацій та їх впливу на функціонування економічних систем стало першочерговим завданням науково-економічних досліджень. Це було зумовлено сучасними економічними реаліями, для яких характерні глобалізація економічних процесів, активне впровадження інформаційних технологій у господарську систему, а також виникнення нового феномену в світовій економічній системі – транзитивної економіки, основою якої є трансформація відносин власності.
Характерна особливість економічної ситуації сучасного періоду – недостатній розвиток страхової системи, що породжує необхідність наукових досліджень форм взаємодії її інститутів у ході еволюції страхових (перестрахувальних) відносин, економічних передумов виникнення та функціонування ринку перестрахування в умовах інституціональних перетворень.
На нашу думку, з позиції інституціональної теорії еволюційний розвиток ринку перестрахування доцільно пов’язувати, насамперед, із ступенем його державного регулювання, оскільки держава формує “систему правил і законів, що зумовлюють дисципліноване використання економічних ресурсів з метою вирішення проблем забезпечення умов ефективного функціонування ринкового механізму” [225, c.209]. При цьому еволюційні перетворення на ринку перестрахування тісно пов’язані з трансформацією страхового ринку, і, як зазначив колектив авторів за редакцією А. А. Мазаракі, “перестраховувальний ринок є невід’ємною частиною національного страхового ринку, і йому притаманні ті ж “хвороби”, позитивні зрушення, які характерні для страхового ринку” [286, c.242]. Відповідно у більшості науковців страхової галузі розвиток ринку перестрахування України абсолютно підпорядкований періодам історичної еволюції страхового ринку. Так, у контексті періодизації розвитку страхового ринку України фундаментальні основи зародження і становлення вітчизняного перестрахувального ринку досліджують С. К. Реверчук, Т. В. Сива, С. І. Кубів, О. Д. Вовчак, О. В. Козьменко, І. Ю. Постнікова, О. М. Залєтов, О. Ф. Філонюк [120, c.184-185; 163, c.42-65; 239, c.77-78; 323, c.31-39]. Поділяючи думку вчених щодо періодизації страхового ринку України, дозволимо собі частково не погодитись із повним застосуванням її для розгляду історичного розвитку ринку перестрахування.
Загальновідомо, що економічні передумови виникнення страхового ринку зумовлені зміною інституціонального середовища страхового сектору економіки, пов’язаною з трансформацією інституту власності та демонополізацією страхової справи. Відповідно трансформується організаційна структура страхового ринку, виникає значна кількість інституцій (страхових організацій), які діють в основному за принципом “фінансових пірамід” або за рахунок інфляційних процесів. Такі інституціональні зміни супроводжувалися знищенням та формуванням нових формальних і неформальних інститутів, прийняттям перших законодавчих та нормативно-правових актів з регулювання діяльності на страховому ринку. Зокрема, Закону СРСР “Про кооперацію в СРСР” (1988 р.), Положення Ради Міністрів СРСР “Про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю” (1990 р.), Постанови Ради Міністрів СРСР “Про заходи з демонополізації народного господарства” (1990 р.), Постанови Кабінету Міністрів України “Про створення Української державної страхової комерційної організації” (1991 р.), Закону України “Про господарські товариства” (1991 р.).
Період 1988–1993 рр. був характерний стихійним розвитком страхового ринку, відсутністю державного регулювання страхової діяльності та методологічних засад страхових відносин. З метою впорядкування діяльності страхових компаній на ринку і забезпечення надійного захисту інтересів страхувальників у травні 1993 року було прийнято перший законодавчий акт у галузі страхування – Декрет Кабінету Міністрів України “Про страхування”. Цей документ започаткував новий етап розвитку страхового ринку: вперше внормовано понятійно-категоріальний апарат у сфері страхування, визначено умови забезпечення платоспроможності страховика та мінімальний розмір його статутного капіталу, впроваджено єдиний державний реєстр страховиків, розширено асортимент страхових послуг, запроваджено облік резервів страховиків, форми спеціальної фінансової звітності, визначено установу для здійснення державного нагляду за страховою діяльністю, законодавчо підтверджена діяльність Ліги страхових організацій України. Водночас Декрет як перший акт державного регулювання страхового ринку не був досконалим, а відтак не створював надійного правового підґрунтя для розвитку ринку. Зокрема, неурегульованою залишалася діяльність страхових посередників, недосконалою – методологічна база страхової діяльності, недостатньо були визначені договірні відносини між суб’єктами страхування і перестрахування, не розроблено чітких нормативів забезпечення платоспроможності страховиків.
Вся работа доступна по Ссылке
