Структурні диспропорції та методологічно-інформаційні проблеми ринку перестрахування України
Проблематика становлення та сучасних тенденцій вітчизняного ринку перестрахування, без сумніву, потребує ґрунтовного і високоякісного аналізу основних процесів на ньому, з огляду на методологію класифікації перестрахування та її застосування у практичній площині. “Сама по собі теорія не мала б великого значення, якби не була потужним засобом розвитку наукових знань, а також науковою, методологічною основою фінансової практичної діяльності” [328, c.68]. Систематизація та впорядкування перестрахувальних відносин формують методологічний фундамент для забезпечення інформаційної відкритості й ефективності ринку, всебічного статистичного висвітлення перестрахувальної діяльності, а відповідно – формування конкурентного і прозорого ринкового середовища та вдосконалення державного регулювання перестрахувального ринку.
На превеликий жаль, для вітчизняного ринку перестрахування характерна інформаційна недосконалість, що пояснюється, по-перше, методологічними проблемами вітчизняної класифікації; по-друге, обмеженим статистичним забезпеченням українського ринку перестрахування; по-третє, відсутністю єдиної статистичної бази, побудованої на спільній методології структурування перестрахувальних послуг. Це, безумовно, негативно позначається на розвитку ринку перестрахування: унеможливлює формування відповідного статистичного розподілу ринку, реального відображення основних тенденцій та ефективного регулювання процесів на ньому, знижує ступінь його інвестиційної привабливості та перешкоджає інтеграції у світовий ринок.
Зауважимо, що в першому розділі нашого дослідження наведено узагальнюючу схему класифікації перестрахування, яка охоплює вітчизняні й зарубіжні традиційні підходи до впорядкування і систематизації перестрахувальних відносин. Проте не всі підходи до групування перестрахувальних послуг, що запропоновано, практично втіленні в офіційній інформації. Зупинимося детальніше на дослідженні цих проблем.
Вітчизняна офіційна статистика структурує перестрахувальні відносини у контексті статистичного розподілу страхового ринку. Відповідно до законодавчих норм класифікації страхових послуг страховий ринок класифіковано за сферою діяльності страховиків із виділенням ринку страхування життя та ринку страхування іншого, ніж страхування життя (загального “ризикового” страхування). Як стверджує О. О. Гаманкова, формування статистики з виокремленням двох зазначених сфер ринку страхових послуг – це загальновизнаний у світі підхід, що має дуже велике значення і глибокий зміст [49, c.154]. Так, у базових Директивах Першого покоління (Directive 73/239/ЕЕС “Про узгодження законів, правил і адміністративних положень щодо заснування та ведення страхового бізнесу, відмінного від страхування життя” (1973 р.) та Directive 79/267/ЕЕС “Про узгодження законів, правил і адміністративних положень щодо започаткування та здійснення діяльності страхування життя” (1979 р.) унормовано єдину класифікацію видів страхування із страхування життя й загального (ризикового) страхування у країнах Європейського Співтовариства [72-73]. У Директиві Ради 2005/68/ЄС “Про перестрахування” від 16 листопада 2005 року передбачено, що вимоги, встановлені зазначеними вище Директивами, доцільно застосовувати до всієї діяльності підприємств прямого страхування – як прямої страхової діяльності, так і перестрахування [71].
Вся работа доступна по Ссылке
