3.3. Інститут страхового посередництва у контексті впливу на функціонування вітчизняного ринку перестрахування
Розвинута ринкова економіка передбачає наявність повноцінного та дієвого ринку перестрахування, який дає змогу захистити інтереси учасників страхових процесів та мінімізувати ризики їх діяльності внаслідок непередбачуваних ситуацій, а відтак сприяє фінансовій стійкості та безпеці соціально-економічного розвитку держави.
Ефективне функціонування перестрахувального ринку значно залежить від розвитку його інфраструктури, адже вона створює можливості для реалізації перестрахувальних послуг, опосередковує, прискорює і полегшує укладання та здійснення перестрахувальних угод, зумовлює координацію дій інституцій на ринку перестрахування. Серед інститутів інфраструктури страхового і перестрахувального ринків особливе місце належить інститутові страхового посередництва, який характерний незавершеністю у кожному елементі: недосконалим нормативно-правовим забезпеченням, неповнотою інформаційної бази, низьким рівнем підготовки кадрового потенціалу. Досліджуючи проблеми функціонування страхового ринку, В. М. Фурман стверджує, що виникає необхідність заміни сучасної моделі функціонування страхового ринку, яка вважає пріоритетом страховика орієнтацію на масове споживання стандартизованих страхових продуктів, власне, ігноруючи діяльність страхових посередників (брокерів та консультантів), на нову, ефективнішу (клієнторієнтовану), що відповідатиме потребам розвитку реального страхування і ґрунтуватиметься на динамічно зростаючому попиті клієнтів, передбачатиме розвиток страхового посередництва, формування професійної інфраструктури страхового ринку (зокрема інституту страхових посередників) [335, c.135-136]. Відповідних структурних трансформацій потребує і вітчизняний ринок перестрахування, для якого характерний низький рівень розвитку інституту перестрахових брокерів як невід’ємного елементу посередництва між перестраховиком та перестрахувальником.
Зазначимо, що в наукових джерелах, законодавчих та нормативно-правових актах із питань страхової й перестрахувальної діяльності нема загальновизначеного поняття “страхове посередництво”, чіткого підходу до трактування поняття “посередництво у перестрахуванні” та його ідентифікації як виняткового виду діяльності.
Так, О. М. Залєтов під страховим посередництвом розуміє врегульовану нормами права господарську діяльність страхового посередника (страхового (перестрахового) брокера, страхового агента), як правило, за винагороду, що передбачає агентський і брокерський різновиди діяльності [283, c.84]. У своєму визначенні автор виокремив суб’єктів страхового посередництва, до яких відніс перестрахових брокерів, а відтак розглянув посередництво у перестрахуванні як складову страхового посередництва.
Аналогічну точку зору поділяє В. Рєзнікова, акцентуючи при цьому увагу на професійній діяльності страхових посередників і вважає їх діяльність підприємницькою, оскільки метою її провадження є отримання прибутку [260, c.282]. Однак, враховуючи специфіку діяльності окремих страхових посередників, таке твердження є доцільним лише для страхових і перестрахових брокерів, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні (перестрахуванні) від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в страхуванні (перестрахуванні) як страхувальник (перестрахувальник) [98]. Натомість, страхові агенти діють на страховому ринку від імені й за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а тому їх діяльність недоцільно вважати винятковим видом підприємництва. У Положенні “Про порядок провадження діяльності страховими посередниками” чітко розмежовано терміни “агентська діяльність” та “брокерська діяльність”; при цьому саме брокерська діяльність розглянута “як професійна діяльність суб’єктів підприємницької діяльності на користь страхувальника або перестрахувальника (цедента)…” [228].
Вся работа доступна по Ссылке
