Моделювання векторів стратегічної конкурентної поведінки учасників перестрахувального ринку

     

      Однією з п’яти основоположних конкурентних сил, притаманних певному ринку та визначених М. Портером у концепції структурного аналізу [232], є загроза входження на ринок нових фірм, що впливає на концентрацію ринку та посилення інтенсивності потенційної конкуренції. Відповідно дослідження бар’єрів входження та розширення присутності перестраховика на ринку перестрахування є відправним моментом для визначення специфічних конкурентних стратегій його ринкової поведінки. При цьому, прийняття рішень перестраховика про входження на ринок чи збільшення ринкової частки з метою витіснення конкурентів супроводжується певними витрати та початковими інвестиціями. Відтак, найсуттєвішими бар’єрами для здійснення такого стратегічного ходу є величина витрат, яка визначає економічний розмір перестраховика, виражений в обсязі і структурі його активів, необхідних для ефективного функціонування на перестрахувальному ринку, та величина власного утримання, що формує фінансові можливості для прийняття у перестрахування значних за розмірами страхових ризиків і забезпечує гарантії перестрахувального захисту.

      Змоделюємо стратегічну поведінку перестраховика на ринку перестрахування, що містить декілька конкурентних сегментів-кластерів, які виявлено в ході аналізу та ідентифікації структури ринку, проведеного в п. 4.1 цього розділу. Припустимо, що перестраховик прагне розширити свою присутність на ринку з метою входження у кластер учасників ринку з вищим рівнем капіталізації та інтенсивності перестрахової діяльності.

      Нехай для реалізації стратегії збільшення ринкової частки перестраховика на ринку необхідні фінансові ресурси в обсязі R; при цьому доцільно враховувати, що реалізація стратегії пов’язана з ризиком, а тому стратегія може дати можливість одержати прибуток з ймовірністю і, відповідно, збитки з ймовірністю . Відповідно до формули повної ймовірності сподіваний прибуток перестраховика від реалізації стратегії можна записати у вигляді такої формули:

      , (4.9) де М (D) – сподіваний прибуток перестраховика від реалізації стратегії;

      – прибуток від реалізації стратегії;

      – збитки від реалізації стратегії;

      R – обсяг фінансових ресурсів;

      р – ймовірність одержати прибуток чи збиток.

      З формули видно, що від конкретних значень ймовірностей можливих прибутків, їх обсягів та обсягів витрат на реалізацію стратегії залежить значення сподіваного прибутку від реалізації стратегії.

      Загальновідомо, що стратегічні рішення приймаються з врахуванням багатьох чинників, на основі наявних прогнозних та модельних оцінок, що відображають прагматику поведінки економічних агентів та передбачають ідентифікацію усіх можливих альтернатив за усіх можливих обставин [32; 123; 297]. При цьому, необхідно зважати на величину трансакційних витрат, необхідних для оцінки й аналізу стратегії О, яка у певних випадках може бути значною (залучення висококваліфікованих консультантів-аналітиків, оплата андерайтингових послуг, покупка інформації).

      Вибір стратегії є складною задачею, як і задача підбору відповідних інструментів контролю за її реалізацією. Вдалий вибір інструментів стратегічного контролю дає змогу зменшити витрати і скоротити часові межі при реалізації стратегії [107, с.230-233].

      Вся работа доступна по Ссылке