Вплив децентралізації на темпи економічного зростання

     

      Взаємозв'язок між рівнем фіскальної децентралізації та економічним піднесенням економіки різних країн активно досліджують, починаючи із середини 70-х рр. минулого століття. Проте ще в 50-х рр. англійські економісти Мартін та Льюїс зауважували, що “..слабкість місцевих органів влади у відносинах із центральними є одним із найпомітніших феноменів для країн, що розвиваються..” [158, с. 111]. Дослідження інших науковців Джона Міксеся та Марка Сандберга рівня фіскальної децентралізації в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, проведене в середині 80-х рр., виявило тенденцію, яка цілком підтверджує висновки Мартіна та Льюїса. У 20 індустріально розвинутих країнах частка витрат центрального уряду у валових загальнодержавних витратах становить 65%, тоді як у 23 країнах, що розвиваються – 89%  . Аналогічні результати дали й інші проведені дослідження [ , с. 113]. Проте з цього зовсім не випливає, що підвищення рівня фіскальної децентралізації автоматично зумовить зростання темпів економічного піднесення та поліпшення добробуту нації. Навпаки, багато хто з економістів вважає, що фіскальна децентралізація державних фінансів є скоріше наслідком, а не причиною економічного зростання: “Децентралізація, найімовірніше, приходить після досягнення вищого рівня розвитку” [158, с. 117]. Проводячи політику фіскальної децентралізації або централізації, слід брати до уваги численні чинники економічного розвитку, серед яких не останню роль відіграють особливості державної політичної системи та історично сформовані взаємовідносини між її різними ланками. Зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування – актуальне завдання політики децентралізації державних фінансів України. Разом з тим, слід зауважити, що докази того факту, що бюджетна децентралізація в цих країнах справді сприяє економічному піднесенню, практично відсутні як у вітчизняній, так і у світовій економічній літературі.

      Щоб отримати точний вимір можливого перекручування надходжень до бюджетів за рахунок змін у податковому та бюджетному законодавстві та врахувати їх при плануванні доходів місцевих бюджетів, припустимо, що і центральний, і місцеві уряди мають на меті максимізувати якість та кількість послуг, що надаються державою, особливо що стосується соціальних функцій, так як при їх більшій кількості та якості члени Рад усіх гілок влади гарантовано будуть обраними на наступні терміни. За цих умов завжди існують бюджетні обмеження для впровадження таких соціальних програм, і збільшення надходжень на покриття витрат на такі програми відбувається або за рахунок проведення більш жорсткої податкової політики, або за рахунок збільшення бюджетного дефіциту. Для відображення стану доходної бази місцевих бюджетів в умовах фіскальної децентралізації та частої зміни податкового законодавства в Україні покажемо кілька порівнюваних статистичних прикладів із використанням економічної моделі. Усі результати даної моделі було отримано в умовах впливу зовнішніх коливань на економіку країни в цілому, тобто бралося до уваги, що курс податкової та бюджетної політики в країні буде змінюватися в залежності від того, які політичні сили будуть обрані як правляча більшість, і пропорція обраних партій у країні є екзогенною. Потім було ендогеновано можливість обрання тієї чи іншої партії в правлячу більшість для досягнення політичної рівноваги, включаючи врахування майбутніх голосів за ту чи іншу партію, кількість яких може змінюватись у залежності від того, який політичний курс дана партія буде проводити. Таким чином, було враховано особливість українського менталітету, коли виборці мають загальну тенденцію обирати до правлячої більшості ті партії, які мають більш привабливі соціальні програми (підвищення пенсій, заробітної плати, збільшення пільг населенню тощо), що, як правило, є прихильниками інтеграції України до Європейської Співдружності та фіскальної децентралізації. Відомо також, що обираючи політику державного чи місцевого урядів з вагомими витратами на соціальні заходи, необхідно змінювати податкову чи бюджетну політику таким чином, щоб віднайти джерела фінансування таких затратних проектів. Для виявлення тенденцій формування доходів місцевих бюджетів в умовах частої зміни податкового законодавства при прогнозуванні їх податкових доходів та витрат було проаналізовано вихідні дані за період з 1991 по 2001 р. у порівняльних цінах.

      Для того щоб змоделювати оптимальну структуру доходів місцевих бюджетів в умовах фіскальної децентралізації, зауважимо, що фіскальна децентралізація доходів з центрального в місцеві бюджети спонукає органи місцевого самоврядування ефективно використовувати отримувані ними додаткові з погляду державного бюджету кошти. Це означає, перш за все, що органи місцевого самоврядування мають використовувати свої доходи так, щоб не лише витрачати, а й заробляти, а отже і розвивати власні комунальні господарства таким чином, щоб вони надавали більше і якісніше свої послуги. Тому припустимо, що доходи місцевих бюджетів складаються з двох основних джерел:

     податкових та неподаткових надходжень, причому під неподатковими надходженнями більшою мірою розуміються доходи від підприємств комунальної власності. Таке припущення дає змогу уникнути надмірної долі трансфертів до місцевих бюджетів нижчого рівнів, тому не можна не враховувати фактор змін політичних переконань щодо проведення бюджетної та податкової політики різних партій. Різні партії, формуючи політичну більшість, приймають нормативні акти або зміни до законів, які і визначають правила поповнення доходної бази місцевих бюджетів, а опозиція має дещо корегувати ті законопроекти щодо податкового та бюджетного законодавства, які пропонує прийняти більшість. І опозиція, і більшість, в ідеалі, мають на меті максимізувати добробут країни: , визначений з урахуванням корисності щаблів влади , отриманих при розрахунку найвищої та найнижчої для них корисності U. Припустимо, що u  і зростає, і спадає (uu,

      w – це індекс відношення доходів бюджету місцевого уряду до зібраних у регіоні надходжень у державний бюджет (рівень фіскальної децентралізації, визначений затратним методом). , відповідно, урядова політика, що стратегічно спрямована на фіскальну централізацію, та урядова політика, що має стратегію децентралізації фінансових ресурсів держави. Позначимо як ступінь поляризації цих стратегічних напрямів розвитку економіки в країні та як середній рівень розподілу централізації-децентралізації фінансових ресурсів. Такі параметри розподілу рівнів централізації-децентралізації фінансових ресурсів держави дають змогу визначити, яким чином фіскальна політика, що склалася із прийняттям законів певними політичними силами в минулому, вплинула на бюджетну та податкову політику при формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування на сучасному етапі.

      Рівень невідповідності певної урядової політики, що вплинула на формування доходів місцевих бюджетів, розрахований за функцією суспільної корисності u позначено як , тобто такий стратегічний напрям проведення державної політики призвів до неефективного використання фінансових ресурсів, зібраних у доходній базі місцевих бюджетів всіх рівнів урядових структур. Такий рівень невідповідності стратегії чи централізації, чи децентралізації фінансових ресурсів у доходній базі місцевих бюджетів із застосуванням функції суспільної корисності має бути чи .

      Вся работа доступна по Ссылке