Формування інноваційної інфраструктури промислового овочівництва та організаційно-економічний механізм її функціонування
Формування ефективного інституціонального середовища, адекватного глобальним технологічним перетворенням, виступає основою, яка спрямовує інноваційний розвиток аграрного сектору й створює принципово досконалішу систему аграрного виробництва.
На сьогодні в Україні не існує чіткої структурованої системи інституцій-ного забезпечення створення і розвитку інноваційних структур, причинами такого становища є: 1) відсутність історичного досвіду управління інноваціями; 2) норми і правила, що встановлюються Законами України, центральними, регіональними і місцевими органами влади не утворюють єдиної системи, а тому результати діяльності організацій, що мають здійснювати регулюючий і стимулюючий вплив на інноваційні процеси, не відповідають потребам економіки; 3) практично не існує норм і правил, що встановлювали б відносини в процесі створення інноваційних структур і здійснення інноваційної діяльності з урахуванням потреб конкретної галузі або взаємопов’язаних галузей та комплексів.
Реалізація поставленої для дослідження проблеми, вимагає більш детального вивчення інституційних основ формування стратегічних інноваційних структур та визначення специфічних особливостей, що мають бути покладені в основу утворення інноваційних структур агропродовольчої сфери. Досвід країн із розвинутою ринковою економікою засвідчив, що без інституційного розвитку, який би супроводжував інноваційний процес, не можна розраховувати на його успіх [255, с.129].
На державному рівні функції інституційного забезпечення інноваційної діяльності покладено на Державне агентство України з інвестицій та інновацій [259]. Агентство є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, основним завданням якого є реалізація певних функцій: 1) участь у підготовці, прийнятті й реалізації законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері інноваційної діяльності; 2) участь у формуванні та реалізації державної інноваційної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності; 3) створює національну інноваційну систему, що забезпечує ефективне функціонування державної інноваційної політики; 4) координує роботу центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Згідно з Положенням про Державне агентство України з інвестицій та інновацій, на агентство покладено широке коло повноважень з реалізації завдань управління інноваційним розвитком у країні, зокрема, аналіз соціально-економічних результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку з урахуванням їх інноваційної спрямованості, бере участь у процесі укладання, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, укладання договорів концесії з метою реалізації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях національної економіки тощо [435, с.4].
У 2008 р. прийнято Державну цільову економічну програму «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 447 від 14.05.2008 р., метою якої стало створення в Україні інноваційної інфраструктури, здатної забезпечити ефективне використання вітчизняного науково-технічного потенціалу, підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності національної економіки. Але практична реалізація положень програми майже не здійснюється, оскільки фінансування надходить не в повній мірі і є розрізненим.
За суб’єктами встановлення інституціональні умови інноваційного розвитку аграрного сектора поділяються на макро- (встановлюються державою з метою врегулювання взаємовідносин всіх учасників процесу) та мікро- (встановлюються підприємством з метою врегулювання організаційних взаємовідносин). Ефективна реалізація принципів інноваційності в аграрному секторі, на нашу думку, потребує від учасників інституціонального середовища нових якостей, зумовлених підвищенням рівня їх соціальної ролі (додаток Г табл.1).
Заслуговує на увагу досвід агропромислового комплексу щодо створення у 1998 році Центрів наукового забезпечення агропромислового виробництва (АПВ). Центрами було визнано обласні державні сільськогосподарські дослідні станції, інститути АПВ та інститути, що виконують їхні функції в областях. Також було визначено наукові установи, вищі навчальні заклади, інші організації, що працюють на відповідній території, які залучаються до впровадження програми наукового забезпечення АПВ. У регіонах створені Ради з діяльності регіональних центрів наукового забезпечення АПВ. До складу Ради залучені відомі вчені, керівники й фахівці агроформувань і органів управ¬ління АПВ, на громадських засадах працюють експерти-консультанти. Ради опрацьовують основні концептуальні напрями розвитку АПВ відповідного регіо¬ну, стратегічні та практичні заходи щодо посилення інтеграції науки з виробниц¬твом, розглядають і координують програму науково-інформаційного забезпечен¬ня АПВ.
Вся работа доступна по Ссылке
