Проблеми якості та конкурентоспроможності промислового овочівництва
Сучасні процеси глобалізації суспільного виробництва в агропродовольчій сфері вимагають від держави якомога активнішого входження у світовий економічний простір, базисом якого виступає формування конкурентного ринкового середовища. Конкуренція розкриває потенціал суб’єктів аграрного ринку й виконує важливу функцію постійного рушія розвитку агропромислового виробництва.
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про неможливість стабільного функціонування конкурентного середовища без активного втручання держави, яка за допомогою різних інструментів регулює всі економічні, політичні та суспільні процеси, що відбуваються на її території. Відповідно до Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18.10.2005 № 2982-IV пріоритетною метою державної аграрної політики є «перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави» [103]. А тому, проблема підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору є необхідною передумовою сталого розвитку економіки України.
Успіх формування конкурентного ринкового середовища залежить від багатьох факторів, серед яких особливу роль відіграє активізація інноваційної діяльності, тобто впровадження науково-технічних, соціально-економічних та управлінських нововведень. Означене актуалізується загостренням міжнародної конкурентної боротьби за ринок збуту агропромислової продукції та у зв’язку зі вступом України до СОТ.
Традиційно під конкурентоспроможністю розуміють можливість суб’єкта господарювання діяти в умовах ринкових відносин і отримувати при цьому стабільний прибуток, достатній для мотивації працівників, підвищення якості продукції та науково-технічного вдосконалення виробництва.
Досліджуючи конкурентоспроможність, Р.А. Фатхутдинов визначив її як властивість об’єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об’єктами, представленими на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об’єктами на даному ринку [418].
Піддубна А.І розглядає конкурентоспроможність як потенційну або реалізовану здатність економічного суб’єкта до функціонування у зовнішньому середовищі, яка ґрунтується на конкурентних перевагах і відображає його позицію відносно конкурентів [253].
З огляду на світовий досвід, конкуренції властиві такі етапи розвитку: 1-ий - конкурентні переваги забезпечуються за рахунок значного надлишку базових ресурсів (природних, некваліфікованої й напівкваліфікованої робочої сили та ін.); 2-ий - конкурентні переваги забезпечуються за рахунок значних інвестицій; 3-ій - головну роль у конкуренції відіграють інновації [80].
Характерною ознакою сучасного аграрного сектору є згортання інноваційних процесів і слабка сприйнятливість до науково-технічних досягнень. Внаслідок не виваженої стратегії реорганізації сільськогосподарського виробництва в державі по суті немає цивілізованого агропродовольчого ринку, відсутні основні конкурентні рушії, зокрема: входження на ринок нових учасників; поява субститутів; ринкова влади покупців і постачальників; суперництво між діючими конкурентами тощо [278].
Ключем до підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору є інтенсифікація інноваційної активності аграрних підприємств. За допомогою інновацій більшість країн не тільки долають спад в економіці, але й забезпечують її структурну перебудову й насичують ринок різноманітною конкурентоспроможною продукцією.
