Управління інноваційним розвитком промислового овочівництва та стратегія регіональної інноваційної політики
На рубежі ХХ-ХХІ ст. як керівні принципи прогресу світової цивілізації утвердилися парадигма сталого розвитку, сутність якої в досягненні економічного зростання країни, соціально справедливий розподілу його результатів, розвиткові людського потенціалу, та інноваційна модель розвитку економіки, для якої характерним є широкомасштабне введення в господарський обіг продуктів інтелектуальної праці (технології, науково-технічні розробки тощо) з метою їхньої комерціалізації та досягнення соціально-економічного ефекту [61, с. 171]. Це зумовлює необхідність дослідження нових, більш ефективних механізмів активізації інноваційної діяльності як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
Однією з причин кризового стану аграрного сектору економіки України є неефективна й недосконала система менеджменту на всіх рівнях державного управління. З огляду на це та в контексті сучасних трансформаційних вимог розвитку ринкової економіки запровадження реформи управління є пріоритетним завданням. Уже зрозумілим є те, що завдяки інноваційним процесам регіональні агропродовольчі системи можуть здобути конкурентні переваги як на державних, так і на світових агропродовольчих ринках. Зважаючи на реалії сьогодення, зумовлені практичною відсутністю методологічного забезпечення та дієвих механізмів управління інноваційними процесами на рівні регіону, набуває актуальності розробка методологічних підходів та запровадження моделі управління інноваційною діяльністю в аграрному секторі на регіональному рівні, головним векторами якої мають стати визначення умов і завдань системи управління регіональними інноваційними перетвореннями та обґрунтування концепцій щодо її формування.
Управління інноваційною діяльністю аграрного сектору розглядається як багаторівнева система управління інноваційними процесами, прийняття управлінських рішень, які націлені на створення конкурентоспроможної продукції в галузях агропромислового виробництва, досягнення ефективних результатів інноваційної діяльності та реалізація інноваційних стратегій. Структурними ланками інноваційного управління є: стратегія, розробка та здійснення єдиної інноваційної політики, кадрового забезпечення інноваційних процесів, розробка програми інноваційної діяльності, забезпечення інноваційних проектів ресурсами (у тому числі фінансовими й інформаційними), відбір та впровадження інноваційних проектів, створення інноваційної інфраструктури, моніторинг інноваційної діяльності тощо [158].
Головну роль у рамках загальної стратегії розвитку регіонального агропромислового виробництва відведено державі, як рушію формування інноваційної моделі економічного розвитку, через політику стимулювання та регулювання інноваційних процесів. При цьому, за переконанням І.О. Іртищевої, слід забезпечити комплексну підтримку всіх складових інноваційного розвитку, але не шляхом оптимізації розподілу ресурсів між ними, а через узгодження їх інтересів. При цьому роль держави полягає не в розподілі суспільних ресурсів, а у встановленні інституційних основ та пріоритетів розвитку, які стимулюватимуть підприємців розвивати виробництво відповідно до суспільних потреб [121, с. 273].
Стан та тенденції новітнього розвитку вітчизняного аграрного сектору доводять неспроможність державних програми різних рівнів, які втілюються в реалізацію інноваційної політики, виконувати своє функціональне призначення - забезпечення інноваційного розвитку. До основних проблем, що зумовили таку ситуацію, зокрема у функціонуванні овочепродуктового комплексу, нами віднесено: неузгодженість стратегій розвитку аграрних підприємств та державних програм; відсутність економічних стимулів активізації агропідприємництва; недосконалість системи державного фінансування програм, що прийняті та реалізуються; відсутність комплексного підходу до експертизи та відбору інноваційних проектів; неузгодженість економічних інтересів підприємств, галузі, регіону; брак інформації про стратегії розвитку суб’єктів ринку та перспективні інноваційні проекти; недовіра підприємців до державних органів управління та відомчих установ.
Базисом подолання зазначених проблем інноваційного розвитку агропромислового виробництва та консолідації інтересів різних рівнів мають стати наступні принципи: 1) формування цільових державних програм розвитку, що стимулюють розробку інноваційних проектів та міко- та мезорівні; 2) формування інноваційного мислення та культури; 3) удосконалення механізмів державного фінансування науково-дослідної діяльності та інноваційного агропідприємництва, зокрема на конкурсній основі; 4) спонукання до територіальної та галузевої агропромислової інтеграції.
Вся работа доступна по Ссылке
