Наукові засади управління соціально-економічним розвитком: сутність, зміст та основні характеристики

     

      Сучасний етап розвитку економіки багатьох країн, в першу чергу розвинених, характеризується переходом до соціально-орієнтованої державної політики, яка полягає у перегляді орієнтирів та стратегічних цілей. Глобальні економічні процеси, які акумулюють більшість світових ресурсів та залучають населення майже усіх країн світу, ігнорують потреби соціального розвитку. Концепція соціально-орієнтованого бізнесу стала відповіддю на невдоволення громадськості в розвинених країнах, але цілком очевидним у сучасних умовах є те, що резерви корпоративної відповідальності вичерпано. Глобалізаційні процеси, які мають об’єктивний характер, потребують формування національних та наднаціональних моделей державної соціальної політики, в якій населення країн, його життя, безпека та розвиток отримають пріоритет над потребами і проблемами глобальної економіки (які уособлюються конкретними транснаціональними корпораціями). Таким чином, важливим науковим завданням постає дослідження питань соціалізації державної політики та управління у сучасних умовах.

      Концепція Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) визначає пріоритетність створення умов для розвитку людини, зростання тривалості життя, забезпечення здоров’я населення. При цьому зазначені гуманітарні цілі одночасно розглядаються як передумови економічного розвитку та як напрямки, в межах яких слід першочергово спрямовувати результати економічного зростання. Наднаціональне визнання життя людини та її якісних характеристик вищою цінністю є однією з особливостей сучасного періоду, але, у той же час, зазначені доктринальні основи світового розвитку отримали розповсюдження з національного рівня. Більшість країн світу визначає гуманітарний та соціальний розвиток пріоритетним напрямком державної політики. В Конституції України також зазначається, що в нашій країні держава є демократичною, правовою та соціальною. Відмітимо, що демократія та верховенство права (у т.ч. висока правова культура) є умовами, вихідними положеннями, імперативами функціонування держави, у той час як її соціальна характеристика визначає її функціональну спрямованість. Інакше кажучи, розвиток української держави базується, в першу чергу, на виконанні соціальної функції, а також забезпеченні демократії та верховенстві права.

      У процесі розвитку людства великим досягненням було визнання життя людини важливішою з цінностей. Але на наступних етапах важливого значення набули якісні характеристики життя людей. Різні країни характеризуються різними ресурсними можливостями, рівнем економічного розвитку, природно-кліматичними умовами, територіальним розташуванням. При цьому життя людей в багатьох країнах має об’єктивно відмінні характеристики, які, у більшості випадків, не залежать від ресурсної забезпеченості територій, кліматичних умов тощо. (прикл. Японія, Ізраїль, країни БЕНІЛЮКС тощо). Як наслідок, можливо стверджувати, що у сучасних умовах (як і в перспективі) відсутні єдині підходи до формування та управління якісними характеристиками життя вищого рівня. Єдине, що об’єднує усі роботи в цьому напрямку – концептуальна спрямованість, яка визначає, що основним об’єктом управління в цій сфері є якість життя населення.

      Питання управління якістю життя населення в Україні, формулювання відповідної моделі та механізмів, протягом тривалого часу, є дискусійним. Однак на кожному з етапів економічного чи політичного розвитку, воно у той чи іншій формі визначається пріоритетним. На наш погляд, актуальність проблеми управління якістю життя населення характеризується високим рівнем. Її вирішення, значною мірою, пов’язане із її теоретичним опрацюванням на першому етапі. В даному випадку, важливим є визначення економічного змісту цього поняття, його сутності та основних характеристик. На основі чого, у подальшому, можливо було б здійснювати дослідження різних аспектів багатогранної проблеми управління якістю життя населення в сучасних умовах розвитку України. Незважаючи на достатньо велику кількість праць, присвячених тематиці якості життя населення, теоретичну розробку цього поняття слід визнати недостатньою.

     Удосконалення теоретичних основ усфері управління якістю життя має, окрім наукового, суто утилітарний зміст. Недоопрацьованість питання сутності та змісту якості життя не заважає політичним та державним діячам використовувати зазначену категорію в своїх програмах, виступах, заявах. Як наслідок, категорія якості життя перетворюється на універсальний термін, який використовується без наповнення відповідним змістом, відповідно до конкретної ситуації чи контактної аудиторії. Важливість та пріоритетність такого напрямку державної політики, як управління якістю життя населення, потребує наукового опрацювання з формуванням відповідного методологічного та інструментального концепту. Підтвердженням цього є відсутність документально закріплених державних програмних настанов в галузі державної політики в сфері управління якістю життя населення. У той же час, за відсутності такого роду державно визнаних основних положень, 26.12.2011 створено Координаційну раду з питань якості і безпеки життя людини при Кабінеті Міністрів України.

      Вся работа доступна по Ссылке