Розвиток концепцій управління регіональною економікою

     

      На сучасному етапі розвитку якість життя визначається світовою науково-технічною, політичної та економічною спільнотою як головний індикатор, який характеризує розвиток країн, держав та націй. Визнання ХХІ століття значною кількістю міжнародних організацій сторіччям якості обумовлюється тим, що кількісні показники зростання майнового та фінансового стану виходять на другий план в процесах аналізу соціально-економічного розвитку країн та регіонів. Як наслідок, в сучасній науковій думці, зокрема закордонних наукових працях, проблематика якості життя населення визначається як одна з найбільш актуальних, поряд з традиційними фундаментальними питаннями економічного зростання, фінансово-економічної стійкості та безпеки, людського капіталу, максимізації прибутку. При цьому в фокусі наукової проблеми управління якістю життя знаходиться державна соціальна та економічна політика, яка одночасно розглядається і як матеріальне джерело, і як функція від реально-існуючого рівня якості життя населення. Актуальність питання якості життя населення, в сучасних умовах розвитку економіки Україні, обумовлюється швидким старінням та зменшенням кількості населення. Навіть з суто технократичної та прагматичної точки зору країна втрачає найбільш цінний та коштовний – людський ресурс, який за існуючих темпів депопуляції, в стратегічній перспективі реально може стати дефіцитом. Виходячи з цього, поряд з самою проблемою життя в Україні, виникає проблема його якості, що у теперішній ситуації, значною мірою визначає не тільки перспективне значення потенціалу економіки (кадрового, інтелектуального, організаційного), а взагалі – подальше існування української нації. Як наслідок, цілком можливо визначити якість життя, як провідний орієнтир, індикатор та цільову установку державного управління економічними, соціальними та іншими процесами в країні.

      Враховуючи те, що проблематика управління якістю життя полягає у вирішенні складного багатофакторного завдання, яке має міждисциплінарний характер, цілком очевидно, що важливим є аналіз процесів розвитку зазначеної концепції в працях вчених різних наукових напрямків протягом тривалого періоду. Такого роду дослідження надають можливість визначити діалектику проблеми управління якістю життя, її фундаментальне підґрунтя, на основі якого відбувається розвиток зазначеного наукового напрямку. Суспільно-економічний характер досліджуваної проблеми вимагає аналізу фундаментальних передумов та протиріч, які обумовили рух наукової думки в галузі формування концепції якості життя, та, головне, – визначити її перспективну спрямованість і вектори розвитку, а також ті аспекти, які мають специфічний характер та потребують врахування в ході дослідження особливостей управління якістю життя населення України.

      Концепція якості життя є відносно новим напрямком економічних досліджень, який вперше було окреслено в дещо загальних рисах західною наукою у 60-х роках минулого століття. Вона мала загальнонауковий характер та формувалася на перетині економіки, соціології, політології, теорії держави, сучасних філософських концепцій. На першому етапі концепція якості життя мала вигляд слабо визначеного напрямку, який розглядався як одна з можливих траєкторій руху суспільного виробництва та устрою при переході від індустріального укладу суспільного виробництва до якісно нового (зміст якого, на тому етапі, лише тільки намагалися спроектувати та спрогнозувати). Об’єктивною передумовою формування нової економічної концепції у ті часи стали протиріччя в суспільно-економічному розвитку, які полягали у стрімкому зростанні матеріального виробництва і добробуту населення з погіршенням стану навколишнього природного середовища та намаганнями більшості населення, яке стало більш фінансово спроможним (окрім того, набуло низку громадянських свобод та відчуло рівноправність у більшості сфер суспільного життя), наблизитися до рівня споживання заможних верств населення.

      Загальновизнаним є те, що саме поняття якості життя було вперш висунуте відомим економістом Дж. Гелбрейтом у його книзі «Суспільство злагоди» (1960 р.). В свою чергу, широке розповсюдження поняття якості життя отримало після виступу президенту США Дж. Ф. Кеннеді у 1963 році з доповіддю «Про положення нації», коли він заявив, що якість життя американців має йти поруч з якістю американських товарів. У подальшому, наступник Дж. Кеннеді, Л.Джонсон, в своєму виступі у 1964 р., продовжив думку свого попередника та відмітив, що мету економічного розвитку в США неможливо визначити обсягами банківських вкладів громадян, а слід визначити рівнем якості життя населення. Незважаючи на відносно невеликий, в науковому сенсі, вік аналізованої концепції, ті чи інші її аспекти розглядалися в працях класиків економічної думки на різних етапах її розвитку. Можливо сказати, що вперше, певне уявлення про якість життя як економічну категорію, було сформульовано у працях А. Сміта, Ф. Кене, Д. Рікардо, Ж. Сея, Дж. М. Кейнса, У. Петті, А. Маршалла. В працях цих авторів розглядалися якісні характеристики такого товару, як праця або робоча сила. При цьому вартість праці або оплата праці найманих робітників (в залежності від застосованого підходу до визначення) вперше оцінювалася у зв’язку з вартісною оцінкою первинних потреб працівників (робочої сили) та, що головне, – членів їх сімей. На цьому етапі вперше було визначено актуальність питання підвищення доходів найманих працівників з погляду на покращення умов їх життя. Іншим важливим аспектом, який також отримав розвиток – стало дослідження чинників такого негативного соціального явища, як бідність, та аналіз можливостей його подолання. Подальший розвиток сформульованих положень синтезував теорію людського капіталу, в межах якої людина та її суспільно-корисне функціонування лишалися фактором виробництва, який потребує інтенсифікації з метою підвищення його продуктивності. В даному випадку слід погодитися з О.О. Гончаренко та висновками, сформульованими у його праці [58], відповідно до яких в світовій науці вивчення якісної сторони населення проводиться, головним чином, в аспектах «теорії людського капіталу». В аналізованій праці також наголошується, що у XVII столітті родоначальник англійської класичної політекономії У. Петті вперше намагався оцінити грошову вартість виробничих якостей людської особистості. На його думку, «цінність основної маси людей, як і землі, дорівнює двадцятикратному річному доходу, який вони приносять». Він зауважував, що багатство суспільства залежить від характеру зайнятості людей та їх здатності до праці [58, с. 22].

      Вся работа доступна по Ссылке