Теоретичні положення інвестиційної привабливості інноваційної сфери

     

      Особливістю світового економічного розвитку після кризи 2008 року, є та обставина, як засвідчують дослідження ЮНКТАД [63, 109], що потоки прямих іноземних інвестицій у розвинені країни зменшуються (у 2007 р. ввезення ПІІ складало 1444 млрд. дол., 68,8% загальносвітового обсягу; 2008 р. – 965, 55,3%; 2010 р. – 602, 48,4%), а у країни, що розвиваються – зростають (2007 р. – 565, 26,9%; 2008 р. – 658, 37,7%; 2010 р. – 574, 46,1%). Причому, обсяги ввезених ПІІ у 2010 р. у розвинені країни та країни, що розвиваються практично зрівнялися. Зазначена обставина зумовлює необхідність вивчення ролі у цьому процесі інноваційної сфери та її наукового потенціалу як факторів інвестиційної привабливості. Даний аспект дослідження важливий ще й тому, що Україна володіє суттєвим науковим потенціалом, який доцільно було б ефективніше залучати до загальносвітового процесу розподілу ПІІ.

      Особливості розвитку економік країн світу засвідчують й те, що інноваційна сфера є інвестиційно-привабливим та продуктивним фактором цього процесу. Вона, як вважається, базується на системному взаємозв’язку науки, що зорієнтована на виробництво й розвивається під впливом потреб суспільної практики та виробництва, яке зорієнтоване на науку й розвивається під впливом інновацій. Інновація як соціально-економічна категорія спрямована на забезпечення нових суспільних потреб і визначається П.Ф.Друкером [64, с. 43] як «підвищення потенціалу людських і матеріальних ресурсів для виробництва матеріальних цінностей». «Найбільш ефективною інновацією, на його думку, є інший продукт або послуга, які не стільки являють собою якесь удосконалення, скільки створюють новий потенціал задоволення» [64, с. 42].

      Таким чином, можна вважати, що соціально-економічна функція інноваційної сфери як синтезу науки й виробництва полягає у формуванні та задоволенні нових потреб суспільства за рахунок створення нових ефективних механізмів і моделей перетворення поточних благ у капітал та його накопичення. Іншими словами у розвитку та задоволенні нових суспільних потреб, завдяки утвореному новому інноваційному потенціалу й у такий спосіб інноваційному розвитку соціально-економічного середовища.

      Тому при розгляді особливостей дослідження інвестиційної привабливості інноваційної сфери економіки логічно, насамперед, враховувати, з одного боку, таку детермінанту як потенціал (експортний, зокрема) високотехнологічної продукції й, з другого, – відповідно, її науковий потенціал (ідентифікується чисельністю дослідників).

      У теорії М.Портера експортний високотехнологічний фактор відіграє провідну роль при визначенні стійкого ключового потенціалу конкурентних переваг національної економіки. В якості найбільш оптимального параметру, що найкращим чином може характеризувати зазначену її властивість він визначив таку детермінанту, як «наявність крупного та стабільного експорту» продукції (у першу чергу високотехнологічної) до достатньо великого числа країн світу. За його дослідженнями, «важлива не стільки питома вага країни у світовому експорті, скільки те, що саме країна експортує», адже перехід країни на експорт більш складних (наукоємних) товарів підтримує зростання продуктивності економіки, навіть якщо обсяги експорту зростають досить повільно [65, с. 41, 27].

      У його концепції національних конкурентних переваг експорт визначається як фактор глобальної стратегії економічного розвитку країни, бо на цій основі водночас з експортом продукції експортуються і власні її цінності, а взамін у неї формуються постійні попереджувальні ознаки нових тенденцій потреб (попиту) світового ринку. Завдяки цьому у країні створюється економіка, що безперервно удосконалюється. На його думку, це така економіка, котра може постійно успішно конкурувати у складних і зовсім нових наукоємних для себе галузях [65, с. 25]. Тому така економіка потребує постійного розвитку наукових досліджень, нових технологій, нарощування людського капіталу та відповідних капіталовкладень.

      У концепції М.Познера [66, с. 436] однією з умов, що обумовлюють, як міжнародну торгівлю (експорт) розвинених країн, так і торгівлю загалом є наявність у них «відмінностей у технічних знаннях». Можна вважати, що саме наявність таких відмінностей у технічних знаннях, характер створення та тривалість їхнього існування формують теоретико-методологічні основи інвестиційної привабливості інноваційної сфери країни.

      Концепція означеного у контексті цієї теорії така. Автор виходить з припущення, що «завжди буде мати місце, щонайменше, одна модель інновацій, яка може призвести до постійного потоку торгівлі». Окрім того, існування «технічної кореляції інновацій», коли має місце технічний взаємозв’язок між однією інновацією та її спадкоємницею, спричиняє появу «пучка взаємозв’язаних інновацій». Апріорі, як вважає М.Познер, не існують підстави припускати, що поява інновації в одній галузі спричинить появу її спадкоємниць у зовсім інших галузях, що «фактично було б зворотнім ефектом вигоди від первісного винаходу». Тому концентрація «пучка інновацій» відбувається все-таки в одній, чи декількох галузях [66, с. 448−450].

      Вся работа доступна по Ссылке