Теоретичні і методичні підходи до вимірювання та оцінки інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища
Для вимірювання й оцінки інвестиційної привабливості суб’єктів економічної діяльності дослідники використовують найрізноманітніші методологічні підходи, системи показників та інтегральні оцінки. Однією з причин цього можна вважати ту обставину, що проблематика інвестиційної привабливості має глибокі історичні корені, пов’язані як з глобалізацією міжнародного розподілу виробничого процесу, так і транснаціоналізацією торговельних процесів. Як засвідчують дослідження Д.І. Іванова, приблизно у 50-х рр. ХХ ст. відбулася економічна глобалізація міжнародного виробництва завдяки інтенсифікації товарних та фінансових потоків поза межі національних держав в силу зростання внутрішньофірмової торгівлі ТНК (від 33% до 40% обсягів міжнародної торгівлі).
«“Революція” міжнародної торгівлі, − зазначає дослідник, − відбулася після хворобливого перелому, викликаного двома світовими війнами і міжвоєнною депресією, коли в економіках розвинених країн переважали автаркічні тенденції [70]». Саме з цього часу в міжнародному контексті проблематика інвестиційної привабливості ідентифікується з політичними ризиками країн-реципієнтів капіталу.
Домінантною ознакою розробки на початку 60 років ХХ століття численних методів оцінки політичних ризиків країн вкладення капіталу й визначення на цій основі їхньої інвестиційної привабливості, а згодом, у тому ж ХХ ст., рейтингів конкурентоспроможності країн світу був геополітичний фактор.
У полі зору досліджень українських вчених проблематика інвестиційної привабливості з’явилася вже після того, як Україна виокремилась в самостійну незалежну державу.
Поняття «інвестиційний клімат» з’явилось в закордонних публікаціях 60-х рр. ХХ ст. і розглядалось у контексті ризик-аналізу політичної сфери, який ще не мав «системного характеру, являючись прерогативою «закритих» досліджень у сфері розвідки та зовнішньополітичного прогнозування». Інтерес до цієї проблеми виник у кінці 50-х рр. ХХ ст. у зв’язку, як вже зазначалося, з широкомасштабною міжнародною експансією, у першу чергу, американських і європейських транснаціональних корпорацій та характером інвестиційної політики економічно розвинених країн [71, с. 6-10].
У тодішніх публікаціях (за І.В. Джусом) проблематика інвестиційного клімату тісно перепліталась з проблематикою політичних ризиків інвестиційної діяльності, які розглядались у контексті «загальних проблем функціонування компаній у міжнародному масштабі».
На початку 60-х рр. ХХ ст. в американських промислових транснаціональних компаніях з’явилися й перші «відділи аналізу політичних ризиків» як основні підрозділи оцінювання привабливості інвестиційного клімату. Такі аналітичні підрозділи, зазвичай, входили до складу структур, які займалися дослідженнями міжнародних відносин чи до розвідувальних центрів відповідних корпорацій. Дослідні підрозділи міжнародних відносин появилися у кінці 50-х рр. ХХ ст. в корпораціях військово-промислового комплексу США (у першу чергу аерокосмічних) [72, с. 52].
Проте, аналоги дослідним підрозділам міжнародних відносин, у функції яких входило вивчення привабливості соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації в країнах світу, існували і діяли вже задовго до виникнення (за Ю.В.Шишковим) міжнародного розподілу виробничого процесу. Зародженням їхньої діяльності можна вважати XVI−XVII ст., коли економічні зв’язки Європи з іншими континентами світу забезпечувались такими потужними торговельними британськими компаніями, як Левантійська, Африканська, Північноамериканська та Ост-Індська (1600 р.): з 1602 р. – Голландською Ост-Індською компанією, з 1628 р. – Канадською та з 1664 р. – Ост−Індською французькими компаніями [73, с. 29].
На той час це була трьохрівнева модель вивчення інвестиційної привабливості соціально-економічних середовищ інших країн. На першому етапі здійснювався у певному сенсі аналіз їх перспективності для збуту конкретних видів товарів. Тобто компанія «розсилала в різні країни своїх торгових агентів», які оцінювали в них перспективність умов збуту товарів своєї фірми. На другому етапі починалось комерційне освоєння виявлених достатньо перспективних ринків. «За кордоном створювались філіали, які пристосовувались до місцевих економічних, правових та соціальних умов й налагоджували стійкі торгівельні зв’язки між основною компанією і місцевими фірмами». Третій етап починався, коли філії основної компанії вживались у соціально-економічне середовище приймаючої країни. Відбувалася «активна торгова експансія даної компанії як на ринку країни перебування її філіалів, так і в сусідніх країнах з використанням самих різноманітних прийомів витіснення місцевих і немісцевих конкурентів [73, с. 29].
З часом транснаціональні торговельні корпорації поступилися виробничим корпораціям. Свої лідируючі позиції виробничі ТНК вибороли у період Першої світової війни (1914−1918 рр.) й укріпили їх у післявоєнний період [73, с. 31]. Тим не менше, означені принципи сканування інвестиційної привабливості соціально-економічних середовищ країн-реципієнтів збереглись дотепер.
У перших концепціях інвестиційного клімату зарубіжних дослідників, зокрема Ч.Нерта, він мав дві складові: характеристику бізнес-середовища, яка базувалася на вивченні впливу соціально-економічних й адміністративних факторів на його привабливість та політичного клімату, куди входив аналіз ризиків вибіркової експропріації та прямої конкуренції державних установ [71, с. 15].
Вся работа доступна по Ссылке
