Концептуальні засади формування критеріїв побудови економіки знань України

     

      Задача побудови в Україні національної інноваційної сфери сприяла тому, що з’явилась гостра потреба у перегляді існуючих підходів до розвитку інноваційної діяльності, адаптації відомих, а при потребі й розробці нових принципів і механізмів комплексного інноваційного розвитку економіки, виходячи з існуючих внутрішніх та зовнішніх факторів. Державна інноваційно-інвестиційна політика України є складовою частиною загальнодержавної економічної політики, яка спрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, значного посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб населення, збільшення обсягів виробництва й підвищення конкурентноздатності продукції, тобто побудова та перехід на інноваційну модель розвитку. Говорячи про інноваційну економіку в цілому, необхідно розробити критерії, що характеризують рівень її інноваційного розвитку.

      Слід відзначити певні досягнення окремих підприємств в Україні, які мають передові технології виробництва. Україна належить до восьми країн світу, що мають необхідний науково-технічний потенціал для створення і виробництва найсучасніших моделей авіаційної техніки, входить до десятки найбільших суднобудівних держав світу, а вітчизняна продукція енергетичного машинобудування займає одне з передових місць. Як правило, більш активно впроваджували інновації великі підприємства з кількістю працюючих понад 5000 осіб, при цьому більшість інноваційно активних підприємств (понад 80%) складали підприємства колективної форми власності.

      В українській економіці зберігається вкрай низький рівень наукового забезпечення цілої низки галузей вітчизняного виробництва. У провідних галузях промисловості, які випускають три чверті товарної продукції, відношення витрат на НДДКР до вартості товарної продукції складає менш ніж 0,4%, а у деяких галузях воно є меншим за 0,05%. При цьому понад 60% коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю нового обладнання, в той час, як на закупівлю прав на той чи інший вид інтелектуальної власності було витрачено менше 5% відповідних асигнувань, на виконання НДДКР кошти витрачало лише кожне четверте з інноваційних підприємств. Для більшості існуючих виробництв, використання інновацій ще не стало головним фактором розвитку. Це має цілу низку причин, головними з яких є брак вільних обігових коштів для модернізації виробництва та недостатньо ефективна державна політика у галузі підтримки інновацій.

      Сучасна економіка України все ще у більшій мірі залежить від імпорту нових технологій, в той час, як в експорті переважає продукція із відносно невисокою часткою доданої вартості.

      Це робить становище країни вкрай нестабільним. Вона стала об’єктом постійної загрози з боку менш розвинутих країн, що починають активно діяти на тих самих ринках, що і Україна.

      Для обґрунтування необхідних заходів, які мають сприяти розбудові в Україні інноваційної моделі економічного розвитку, важливо визначити системні труднощі, що виникають на цьому шляху.

      Більш серйозні з них знаходяться в підприємницькому секторі. До них відносяться наступні:

      ­ структурна деформованість економіки України, домінування в ній сировинних галузей і галузей з низьким рівнем обробки, які природно мають порівняно низький потенціал інноваційної активності і ефективності;

      ­ практично відсутній попит на високотехнологічну вітчизняну продукцію на внутрішньому і особливо зовнішньому ринках;

      ­ неадекватність системи організації виробництва і рівня менеджменту завданням інноваційного розвитку;

      ­ відсутність системи підвищення кваліфікації і досвіду організації праці робочої сили в умовах інноваційного розвитку;

      ­ незадовільний стан виробничого апарату більшості галузей, зумовлений зношеністю основних фондів;

      ­ відсутність на підприємствах ефективних структур, що спеціалізуються на зборі, зберіганні, обробці науково-технологічної та економічної інформації з метою її оперативного використання;

      ­ відсутність законодавчого механізму дієвого захисту інтелектуальної власності, а також об’єктивної інформації про наявний інтелектуальний потенціал країни;

      ­ в своєму інноваційному розвитку вітчизняні підприємства вимушені розраховувати в основному на власні фінансові ресурси, в Україні, як державні так і недержавні фінансові інституції, слабко орієнтовані на інвестування інновацій.

      Вся работа доступна по Ссылке