Функціональні передумови регулювання лісокористування

     

      Природно-господарські комплекси, до яких належить і лісовий комплекс, є складними господарськими системами, що функціонують не лише під впливом багатьох соціально-економічних факторів, а й залежать від стану та ресурсного потенціалу природних екосистем. Тому серед основних завдань держави можна визначити створення ефективної системи регулювання усіх процесів лісокористування таким чином, щоб не зашкодити розширеному відтворенню лісових ресурсів і водночас забезпечити зростаючі потреби господарського комплексу країни без шкоди довкіллю, тобто організувати процес сталого лісокористування.

      лісового сектору економіки не дозволяють розраховувати на серйозні позитивні зміни в найближчому майбутньому при збереженні існуючої макроекономічної кон’юнктури та відсутності ефективної регуляторної політики державних органів, спрямованої на стабілізацію ситуації в галузі. Причиною цього є недостатня вивченість проблем регулювання лісокористування в умовах ринкових відносин, зокрема належного теоретичного опрацювання його змісту та характерних особливостей.

      Теоретичними дослідженнями багатьох актуальних проблем, що пов’язані з вивченням змісту та особливостей організації процесів регулювання природокористування і, зокрема лісокористування, займалися відомі вітчизняні і зарубіжні вчені. Проте єдиної думки щодо розуміння суті та особливостей організації процесів регулювання лісокористування в умовах активізації ринкових відносин у лісоресурсній сфері немає.

      Подальших наукових досліджень потребують питання організації процесів регулювання природокористування, а також визначення їх суті та характерних рис у лісокористуванні на засадах активного використання ринкових методів і інструментів з дотриманням принципів сталого розвитку.

      Навіть в умовах ринкової економіки найважливішою функцією держави є регулювання соціально-економічних процесів у країні. Тому слід підтримати думку Л. Абалкіна, що економіка, яка базується на сучасних науково-технічних досягненнях соціально орієнтованої ринкової економіки не може бути ефективною без активної регулюючої ролі держави. Напрями, форми, методи і механізм державного регулювання протягом історії змінюються. Проте, за державою і в минулому і нині, і в наступному столітті збережеться значна частина класичних функцій. Головним напрямом, перш за все, є послідовний перехід від прямих до непрямих методів регулювання економіки. Роль держави якісно змінюється на етапах становлення, формування ринкової економіки і в умовах функціонування уже сформованої, налагодженої, добре відрегульованої економіки такого типу [1].

      На думку Л. Швайка регулювання можна назвати своєрідною політикою впливів, що народжуються з двох основ – із знання природи регульованого об’єкта, на який спрямовані впливи, та з чіткого бачення бажаного майбутнього його образу, якого планується досягти за допомогою певних регуляторів. Процес регулювання розподіляється на суб’єкта, владу і об’єкт – бізнес. Але влада також виступає не лише регулюючою, але й регульованою системою з боку бізнесу. Тобто суб’єкт і об’єкт, взаємодіючи, немовби постійно міняються ролями [306].

      У сучасних умовах основними складовими механізму регулювання економіки є ринкове регулювання, що передбачає функціонування механізму вільної конкуренції, і державне регулювання економіки. Відповідно, основною системою регулювання соціально-економічних процесів у сучасних умовах є змішана, що поєднує ці два компоненти. Таким чином, ринковий механізм, заснований на вільній конкуренції, потребує коригування, здійснити яке може тільки держава.

      Зміст державного регулювання природокористування та охорони довкілля визначається екологічною політикою держави, яка має бути спрямованою на перебудову відносин у системі «людина – суспільство – довкілля». Потрібно «озброїти» всі органи державного управління методологією управління за принципами комплексного природокористування. Державна політика управління природокористуванням має базуватися на стабільній системі законодавчих актів і нормативів, але ця система, особливо у перехідний період, повинна бути еластичною, тобто швидко реагувати на зміни навколишнього середовища, пристосовуватися до занадто складних.

      Державне регулювання природокористування спрямоване на реалізацію еколого-економічної функції держави і неухильне дотримання стандартів екологічної безпеки. Воно забезпечує відповідальність за виконання державних програм; стабілізацію політики в оподатковуванні, фінансуванні, кредитуванні та формуванні бюджету, тобто є реальним механізмом включення природозахисної політики у функціонування господарських систем.

      В основу державного регулювання природокористування, на думку Л.Балджи, має бути покладена регіональна концепція комплексного використання ресурсів, що дозволяє здійснювати реальні ефективні заходи, моніторинг і оцінку за всіма видами ресурсів, якими забезпечене певне територіальне утворення. Отже, потрібно створити принципово новий організаційно-правовий механізм регулювання, що базуватиметься на поєднанні традиційної заборони, примусу, обов’язковості із заохоченням, стимулюванням [10].

      Вся работа доступна по Ссылке