Система цінового регулювання обігу лісопродукції

     

      Проблема ціноутворення на необроблену деревину є однією з ключових. Останнім часом вона набуває все більшого значення у зв’язку із виникаючими суперечками щодо формування цін на лісоматеріали в Україні. Так, у деяких публікаціях [263] відзначається, що ціна на лісоматеріали круглі для національного споживача зростає швидкими темпами, тому що їх вагома частина не виставляється на торги і експортується за кордон. Державне агенство лісових ресурсів виходить з позиції, що дешевої деревини для національного споживача не буде, потрібно платити реальну ринкову ціну. А експорт частини лісоматеріалів допомагає підтримувати внутрішні ціни на високому рівні. З огляду на це, вагомого значення набувають дослідження щодо обгрунтування механізму ціноутворення на лісоматеріали круглі в ринковому середовищі, розроблення пропозицій щодо подальшого розвитку регулювання цін на необроблену деревину в Україні. Загальні засади ціноутворення прописано в законі України «Про ціни і ціноутворення»[84]. Положенням «Про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини» започатковано порядок реалізації усієї необробленої деревини, яку заготовляють державні підприємства. За період розвитку торгівлі необробленою деревиною на аукціонах механізм її продажу зазнав деяких змін. Відповідно до наказу Держкомлісгоспу станом на 19.02.2007р. «Щодо вдосконалення механізмів продажу необробленої деревини», технологічна сировина, баланси та сировина для виготовлення лущеного шпону реалізується лише суб'єктам господарювання, які мають власне плитне, фанерне та целюлозно-паперове виробництво. Перелік таких суб’єктів господарювання визначається Міністерством промислової політики. Для цих підприємств здійснюються спеціалізовані біржові торги, протягом однієї аукціонної сесії (кількість днів тривалості аукціону). Аукціони відбуваються один раз на квартал – не пізніше, ніж за двадцять днів до початку наступного кварталу. Необроблена деревина, що не реалізується на товарних біржах, продається державними лісогосподарськими підприємствами за цінами не нижчими, ніж ті, що склалися на останньому аукціоні [230; 316].

      Слід відзначити, що аукціонна торгівля деревиною – це значний крок вперед щодо розвитку конкурентного ринку лісопродукції в Україні. Разом з тим потрібно рухатись в ногу з часом – розробляти механізми продажу необробленої деревини на основі електронних аукціонів, що дасть змогу спростити процес подачі заявок на купівлю деревини, зменшити накладні витрати, залучати більшу кількість учасників, загалом сприятиме конкурентній та прозорій торгівлі.

      Лісопильне виробництво в Україні представлене як державними лісогосподарськими, так і приватними підприємствами. Державні підприємства здійснюють заготівлю деревини і мають виключне право на подальшу її переробку без участі в торгах. Виробництво пилопродукції державними підприємствами здійснюється з меншими вартісними витратами сировини порівно із приватними підприємствами, які отримують лісоматеріали за ринковими цінами. Державні лісогосподарські підприємства користуються лісоматеріалами за їх собівартістю, таким чином, отримуючи конкурентні переваги за ціною.

      Така ситуація призводить до спотворення економічних умов лісокористування – продукція державних лісогосподарських підприємств конкурентоспроможніша порівняно з аналогічною продукцією приватних компаній. Зважаючи на це, вважаємо за доцільне розділити функції лісовирощування і лісопереробки деревини державних лісогосподарських підприємств. Якщо лісогосподарські підприємства хочуть переробляти ліс, вони повинні його купувати на таких самих умовах як і приватні підприємства, тобто принцип конкуренції має діяти для всіх форм власності. У Концепці реформування та розвитку лісового господарства можна виокремити положення, що безпосередньо стосуються цінової політики у сфері лісокористування: по-перше, це удосконалення фінансово-економічного механізму; по-друге – забезпечення самоокупності та прибутковості ведення лісового господарства в лісозабезпечених регіонах. Окремі інструменти цінової політики та їх розвиток також прописані у цьому документі [147].

      Отже, деякі напрями здійснення цінової політики у лісовому господарстві регламентуються нормативно-правовими актами. Проте не можна не погодитись з думкою вчених [165], що не достатньо врегульованим залишаються проблеми ресурсного забезпечення вітчизняних споживачів лісової продукції, експортної політики вітчизняного лісового сектору, взаємодії лісового господарства і деревообробної промисловості, ролі цінової політики у реалізації зобов’язань України за Кіотським протоколом, нарощування промислового потенціалу з перероблення лісових ресурсів тощо.

      Пріоритетними напрямами розвитку цінової політики у сфері лісокористування можуть бути такі складові елементи лісогосподарської діяльності, як величина собівартості заготівлі деревини, розмір ренти, яку отримує виробник чи продавець; норма прибутку, яку отримує експортер необробленої деревини; обсяг пропозиції деревини на внутрішньому ринку; встановлення лімітів на заготівлю ресурсів лісу.

      Прицьому важлива роль у регулюванні цін на лісові ресурси належить державі та її інститутам. На думку О.В. Врублевської, цінова політика визначається тим, яка міра державного впливу на економічні процеси визнається на сучасному етапі соціально-економічного розвитку за необхідну і достатню. Щодо ступеня участі держави в економіці немає єдності поглядів серед різних шкіл економічної науки. Як пасивність держави, так і її надмірна регулятивна діяльність є причиною суспільних втрат [32].

      Вся работа доступна по Ссылке