Розбудова ринкової інфраструктури лісокористування

     

      В умовах глобалізації світової економіки та зростання екологічних ризиків стан ринкової інфраструктури безпосередньо впливає на формування доданої вартості і, відповідно, на формування ринкової ціни товару, особливо у галузях, які займаються заготівлею та переробкою природних ресурсів. Сьогодні сучасні інформаційні технології дозволяють значно прискорити взаємодію суб’єктів господарювання, без обов’язкової особистої присутності у переговорному процесі, але конкурентну боротьбу на ринку виграють не ті фірми, які швидше уклали угоди, а ті, які швидше зуміли організувати рух сировини, продукції, товарів і послуг від постачальника до споживача. Це можна забезпечити тільки за рахунок ефективної організації ринкової інфраструктури, що свідчить про зростання її ролі у сучасній глобальній економіці.

      Нині змінюється традиційне розуміння «інфраструктури» як сукупності видів економічної діяльності і господарських об’єктів, що забезпечують стабільність розвитку виробничої сфери (електро- і тепломережі, об’єкти транспорту і зв’язку та ін.) і сфери послуг, що створює комфортні умови проживання населення (охорона здоров’я, освіта, комунальне господарство та ін.). В умовах становлення ринкових відносин для створення і посилення конкурентних переваг суб’єктів лісоресурсної сфери не залежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання потрібна принципово нова форма організації системи обслуговування господарського обороту, починаючи від залучення лісових ресурсів у виробничий процес і закінчуючи споживанням чи використанням готової продукції і послуг замовниками. Такою формою організації має стати ринковоорієнтована інфраструктура лісоресурсної сфери, яка створить умови для розбудови нових та модернізації діючих господарських об’єктів різного функціонального призначення за рахунок розвитку підприємництва, формування конкурентного середовища, залучення ринкових інститутів, впорядкування відносин власності на лісові ресурси, створення сприятливого інвестиційного клімату.

      Поняття „лісова інфраструктура” має різні трактування у науковій літературі: сфера виробничих послуг, сфера обігу, невиробнича сфера та ін. Одні автори розуміють під лісовою інфраструктурою тільки систему виробничого обслуговування лісового сектора, інші розглядають її як комплекс умов життєзабезпечення на сільських територіях. На думку М. Войтюк, у результаті зближення цих понять чітко проявляється функціональна, галузева і просторова спрямованість лісової інфраструктури, з’явилося уявлення про неї як про складну соціально-економічну категорію, яку потрібно розглядати з позицій системного підходу. Виходячи з теорії систем, теорії еволюції технологічних укладів та принципів сталого розвитку сьогодні лісова інфраструктура має системні властивості, поліфункціональну спрямованість, багаторівневу структуру і визначену логіку стратегічного розвитку. Тому її можна розглядати як системного «оператора» економічних і соціальних процесів у лісоресурсній сфері лісозабезпеченого регіону [29].

      Для системного розуміння усіх процесів, пов’язаних з формуванням і функціонуванням інфраструктури у лісоресурсній сфері Є. Порфир’єва запропонувала використовувати поняття „інфрасистеми” як нового утворення, характерного для вищого рівня розвитку національного господарства. Вона характеризується такими ознаками:

      - значно розширюється склад виробничих факторів, що впливають на ефективність кінцевих результатів діяльності інфрасистеми;

      - зростають доходи і прибуток за рахунок появи нових видів утилітарних і особливо інфраструктурних послуг, що беруть участь у формуванні корисності для споживачів; - зростає залежність самого матеріального виробництва від зазначених послуг, без яких воно стає малоефективним, а найчастіше неможливим [236].

      На пострадянському просторі важливість вирішення проблем формування ефективної ринкової інфраструктури у лісоресурсній сфері зрозуміли у Російській Федерації, де у Лісовому кодексі [160] виділено окремі статті, що регулюють діяльність лісової та лісопереробної інфраструктури. Зокрема у ст. 13 передбачено, що для цілей використання, охорони, захисту, відтворення лісів допускається створення лісової інфраструктури, а її об’єкти після того як зникне необхідність їх використання можуть бути знесені, а землі рекультивовані. Уточнюється, що лісові дороги можуть створюватися за різних видів користування лісом. Декларується важливість розвитку лісопереробної інфраструктури (ст. 14), яка створюється для переробки деревини та інших лісових ресурсів, але заборонено створення її об’єктів у захисних лісах.

      Для впорядкування відносин щодо створення та експлуатації об’єктів лісової інфраструктури Уряд Російської Федерації затвердив її Перелік [161] для захисних, експлуатаційних і резервних лісів, де деталізовано їх найменування для кожного з вказаних видів лісів та цілей лісокористування. Також сформовано проект подібного Переліку об’єктів, не пов’язаних із створенням лісової інфраструктури, що розміщуються на землях лісового фонду, для захисних, експлуатаційних та резервних лісів, тобто які охоплюють об’єкти лісопереробної інфраструктури [161].

      Необхідність розвитку інфраструктури у лісоресурсній сфері розуміють і на державному рівні. Сьогодні акцент зроблено на розвиток інфраструктури лісового господарства, що має стати певним фундаментом реформування. Адже досвід сусідньої Польщі показує, що за 10–15 років можна досягнути високих результатів у цьому напрямі. Першими кроками реформування лісового господарства стало саме стимулювання розвитку лісової інфраструктури, зокрема, розпочалося активне будівництво сучасних лісових доріг. Нині у Польщі на 1 тис. га лісу побудовано близько 30 км доріг, а в Україні – 7,3 км доріг. Такі лісисті області, як Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька є дотаційними, хоча мають бути основними донорами бюджету України. Наприклад, у Карпатському регіоні на 1 тис. га лісу всього 5–6 км доріг. Укрупнені розрахунки показують, що 1 км нової лісової дороги відкриває доступ до додаткового ресурсу на 17 млн грн, тоді як вартість 1 км дороги становить 450–500 тис. грн [63].

      Отже, розвиток лісової інфраструктури наблизить лісову галузь до євростандартів. Слід відзначити, що перші кроки в цьому напрямі уже зроблено. У 2011 році підприємства лісової галузі побудували 420 км нових лісових доріг, з яких 100 км – за рахунок бюджетних коштів, а 320 км – за власні коштів лісогосподарських підприємств. На ці цілі з державного бюджету було виділено 100 млн грн, 60 млн грн., з яких спрямовано на закупівлю необхідної для будівництва техніки, а 40 млн грн – безпосередньо на будівництво нових лісових доріг.

      На державному рівні поставлено завдання у наступні роки довести середньорічні показники будівництва лісових доріг до 1000 км, адже вони мають важливе значення і під час пожежонебезпечного періоду. Саме ними пожежники можуть дістатися до віддалених куточків лісових масивів. Крім того, в будівництво лісових доріг закладено і соціальну складову. Часто завдяки новозбудованій дорозі відстань між населеними пунктами суттєво скорочується. Про важливість розвитку транспортної інфраструктури у лісах свідчить і те, що без наявності сучасної лісової дороги утруднюється робота і сучасної заготівельної техніки, зокрема, її доступ до віддалених лісозабезпечених районів. Відповідно обмежуються можливості залучення потенційних інвестицій у придбання сучасної техніки та обладнання [90].

      Вся работа доступна по Ссылке