Організаційно-економічні засади вдосконалення системи регулювання ринку деревини
Серед багатьох проблем розвитку лісоресурсної сфери, які залишаються невирішеними в умовах ринкових відносин, особливе місце займає проблема недосконалого регулювання ринку деревини. При цьому від її невирішеності втрачають усі учасники ринку, навіть постійні лісокористувачі, які при теперішніх умовах торгівлі необробленою деревиною на аукціонах, хоча й нав’язують свої умови потенційним покупцям, але несуть значні втрати від поширення її нелегального обігу. Із свого боку, органи державної влади також зацікавлені у вдосконаленні системи регулювання ринку деревини, оскільки через низький рівень державного контролю за обігом лісосировини та лісопродукції значні втрати несуть бюджети усіх рівнів.
Нинішня організація ринку необробленої деревини не стимулює розвиток вітчизняної деревообробної промисловості, оскільки створюються штучні адміністративні перешкоди щодо забезпечення необхідною сировиною, відбувається адміністративне регулювання цін, ігноруються ринкові закони попиту і пропозиції, не беруться до уваги запити покупців щодо якісних характеристик деревини. Все це негативно впливає на інвестиційну привабливість деревообробних підприємств, стримує розвиток поглибленої лісопереробки, не використовуються можливості імпортозаміщення продукції та технологічної модернізації вітчизняних виробництв.
Вихід з зієї складної ситуації вбачається у необхідності суттєвого удосконалення існуючої системи регулювання ринку деревини. Сучасний ринок деревини в Україні має функціонувати на основі таких принципів:
- відкритості інформації про усіх учасників та результати функціонування ринку деревини, – повинен реалізовуватися через забезпечення вільного доступу зацікавлених користувачів до інформації про ринкові торги та їх учасників;
- адміністративної незалежності організатора торгів від постачальників чи покупців або органів державної влади, які здійснюють управління їх майном – повинен реалізовуватися шляхом обмеження повноважень відповідних державних органів щодо будь-якого впливу на інших суб’єктів ринку деревини;
- вільного ринкового ціноутворення – повинен реалізовуватися шляхом формування цін на основі попиту і пропозиції на ринку, а не за рахунок адміністративного впливу на користь постачальника чи покупця, крім випадків встановлення державних регульованих мінімальних або максимальних цін;
- чесності конкурентної боротьби на ринку деревини – повинен реалізовуватися шляхом недопущення будь-яких змов учасників торгів, які можуть негативно вплинути на конкурентні позиції інших учасників.
- необхідності впровадження автоматичних засобів проведення операцій купівлі-продажу деревини – повинен реалізовуватися через впровадження системи електронних торгів, які запобігатимуть можливим проявам „людського чинника” та змовам учасників торгів;
- повноти відповідальності усіх учасників за неконкурентні дії під час проведення торгів – повинен реалізовуватися шляхом удосконалення правил ведення торгів та посилення адміністративної відповідальності учасників за дії, що мають ознаки змови, а також перевірки достовірності наданої покупцями деревини інформації про наявність власних деревообробних потужностей;
- пріоритетності дотримання інтересів вітчизняних деревообробних підприємств – покупців деревини – повинен реалізовуватися через встановлення додаткових перешкод для сировинного експорту та створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної поглибленої лісопереробки;
- нормативної узгодженості – повинен реалізовуватися через удосконалення правил функціонування ринку деревини з метою усунення суперечностей та „вузьких місць” законодавства щодо діяльності його суб’єктів, а також чіткого розмежування повноважень органів державної влади з приводу регулювання поточної діяльності;
- посилення контролю за експортом необробленої деревини – повинен реалізовуватися шляхом удосконалення системи митного регулювання, ліцензування експортерів деревини, удосконалення правил відвантаження необробленої деревини та продукції первинної деревообробки на експорт.
Для успішності реалізації викладених принципів потрібно детальніше вивчити особливості організації вітчизняного ринку деревини, а також основні проблеми, які негативно впливають на діяльність його суб’єктів.
У контексті зростання незадоволення деревообробних підприємств щодо правил організації та результатів проведення аукціонів з продажу необробленої деревини важливо проаналізувати нормативно-правову базу у цьому напрямі. Нині торгівля необробленою деревиною в Україні регламентується нормативно-правовими актами: Конституцією України; Цивільним кодексом України; Господарським кодексом України [50]; Лісовим кодексом України [168]; Податковим кодексом України [221]; Митним кодексом України [178]; Законом України «Про товарну біржу»; Законом України «Про стандартизацію»; Законом України «Про карантин рослин» та „Положенням про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини”, затвердженим наказом Держкомлісгоспу від 19.02.2007 № 42 [230].
Останній документ є по суті основним інструментом впливу Держагенства на ринок необробленої деревини. Згідно з п. 2.1 цього положення на аукціони має виставлятись весь обсяг квартальної заготівлі деревини, крім дров паливних, деревини, яка використовується для розвитку матеріально-технічної бази тощо. Як засвідчують статистичні дані, в середньому виставляється 30% від квартального обсягу. А згідно з п.1.5 положення не реалізована на товарних біржах деревина реалізується лісгоспами на основі укладання прямих договорів. Водночас керівництво галузі роботу за прямими договорами категорично заборонило, тобто фактично відмінило деякі пункти діючого нормативного документа.
