Стале лісокористування як пріоритет національної лісової політики
Функціонування національної економіки на засадах сталого розвитку потребує гармонізації відносин в економічній, екологічній та соціальній сферах, а також активізації міжнародного співробітництва з метою консолідації зусиль усіх зацікавлених сторін для вирішення глобальних проблем планетарного масштабу. Серед найважливіших проблем, які сьогодні потребують негайного вирішення на усіх рівнях господарювання, можна виділити проблему забезпечення сталого лісокористування.
В основі концепції сталого управління лісами лежить екосистемний підхід і принципи неперервного та невиснажливого багатоцільового використання лісів, підтримання повного спектра економічних, екологічних і соціальних функцій лісів. Концепція сталого управління передбачає такий підхід управління лісами, завдяки якому зберігаються різноманіття, продуктивність, життєдіяльність лісів на локальному, регіональному, національному і глобальному рівнях.
За визначенням Ф. Шмітхюзена, сталий розвиток перетворився у всеохоплюючий принцип і критерій для оцінки того, наскільки ліси і лісове господарство сприяють досягненню соціально-економічного добробуту і наскільки вони необхідні для збереження навколишнього середовища, яке має приносити користь теперішнім і майбутнім поколінням. Основний зміст цього принципу полягає в тому, що економічне зростання, соціальна адаптація та піклування про життєздатність навколишнього середовища розглядається на паритетних засадах. Економічне зростання, соціальна адаптація та охорона навколишнього середовища взаємопов’язані, не взаємозамінні та необхідні для соціального прогресу та загального добробуту [312, с.5].
Досить широко основні принципи і цілі розробки політики сталого розвитку на глобальному рівні були представлені на конференції ООН із сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992). Прийнята на конференції програма сталого розвитку та її відображення в ряді нормативно-правових документів України вміщує конкретні принципи та заходи, на основі яких держава повинна розробляти свої екологічні політики і приймати майбутні рішення. В «Порядку денному на ХХІ ст.» подана деталізована Програма роботи для людства на основі міжнародної співпраці з гармонійного досягнення двох цілей – високої якості навколишнього середовища і високої ефективності світової економіки.
Міжнародні програми щодо сталого лісокористування розробляються за участі багатьох країн та міжнародних організацій таких як ООН, Світовий банк тощо. Підписавши Резолюції міністерських конференцій щодо захисту лісів у Європі, Україна зобов’язалася впроваджувати принципи сталого ведення лісового господарства. В Державній програмі „Ліси України“ на 2010–2015 рр. [239], а також інших нормативно-правових актах з розвитку лісокористування ці принципи частково відбито [284].
Проте в Україні, на відміну від багатьох європейських країн, все ще не розроблена Національна лісова політика, яка б була затверджена парламентом або урядом. Необхідність розробки Національної лісової політики України зумовлена, з одного боку, міжнародними вимогами відносно сталого лісоуправління, а з іншого – внутрішніми потребами держави щодо прозорості та прогнозованості дій на різних ієрархічних рівнях стосовно лісової галузі. Національна лісова політика України має стати важливою складовою загальної стратегії збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку країни на довгострокову перспективу. Саме на її основі необхідно формувати програми розвитку лісового сектора, розробляти нормативно-правові акти для забезпечення виконання відповідних програм з урахуванням міжнародних зобов’язань [284].
Вся работа доступна по Ссылке
