Види цивільно-правових договорів
Оскільки договір є однією із центральних цивільно-правових конструкцій, цивілістична доктрина та юридична практика знає величезну кількість різноманітних цивільно-правових договорів. І для того, щоб якось орієнтуватися у цій масі, прийнято здійснювати поділ цивільно-правових договорів на окремі види. Теоретичне та практичне значення класифікації цивільно-правових договорів неодноразово підкреслювалося як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Так, на думку С.М. Бервено, здійснення класифікації дає можливість не лише виділити основні риси чи істотні ознаки того чи іншого договору, а й визначити його місце в системі цивільно-правових відносин [67, с. 216-217]. Р.В. Колосов зазначає, що вдало проведена класифікація дозволяє сформулювати низку загальних положень щодо всіх договорів тієї чи іншої групи, що значно спрощує їх застосування [128, с. 22]. Є.О. Суханов підкреслює, що класифікація договорів дозволяє вирішувати ряд важливих задач. Виявлення загальних типових рис договорів та відмінностей між ними полегшує для суб’єктів вдалий вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту діяльності, що регулюється. Складається підстава на науковій основі систематизувати законодавство про договори, підвищити узгодженість нормативних актів [85, с. 45].
Дійсно і теоретичне, і практичне значення класифікації цивільно-правових договорів важко переоцінити. Якщо говорити про договір як про регулятор правовідносин між суб’єктами цивільного права, то тут класифікація дозволить зорієнтуватися у величезній масі існуючих договірних конструкцій та обрати таку, що найбільш підходить для врегулювання запланованих відносин, або створити індивідуальний договір, в якому будуть відображені бачення та потреби сторін у конкретній ситуації.
Одним з найбільш розповсюджених способів класифікації цивільно-правових договорів є дихотомія або поділ на дві групи. При дихотомії обирається класифікаційний критерій у вигляді тієї чи іншої ознаки договору. Відповідно до однієї групи включаються договори, у яких ця ознака наявна, а до іншої – договори, у яких ця ознака відсутня. Як зазначив М.І. Брагінський, подібний поділ може бути застосований до одного поняття багаторазово за умови, що кожного разу обираються різні підстави [74].
В науці цивільного права існує багато різних дихотомічних класифікацій цивільно-правових договорів. Так, професор Н.Г. Олександров поділяв договори на нормативні та договори-правочини. Нормативними є договори, що укладаються між суб’єктами, наділеними нормативною владою, та є джерелами права (міжнародні договори). Договори-правочини навпаки укладаються між суб’єктами, не наділеними владними повноваженнями, та їх юридична сила виникає, оскільки «вони санкціонуються органами держави та підлягають юрисдикції» [48, с. 68]. Б.В. Покровський запропонував такі критерії класифікації договорів: а) за галузевою приналежністю (цивільно-правові, трудові, адміністративно-правові, земельно-правові тощо); б) за сферою регулювання (договори, що опосередковують рух соціалістичної власності, та договори, що опосередковують організацію цього руху); за визначеністю планом (двостороннє плановані та опосередковано плановані); за характером (основні та конкретизуючи); за строками дії (безстрокові та строкові); за структурою договірних зв’язків (прямі та непрямі) [94, с. 11-12]. А.Д. Корецький виділяє юридичні та фактичні договори. До юридичних автор відносить ті договори, в результаті укладення яких між сторонами встановлюються юридичні відносини. А фактичними є договори, в результаті укладення яких між сторонами з якихось причин не встановлюються охоронювані законом юридичні відносини [131, с. 51, 57].
Крім того в будь-якому підручнику з цивільного права можна зустріти класичні дихотомічні класифікації цивільно-правових договорів:
- Двосторонні – односторонні (за розподілом прав та обов’язків між сторонами);
- Оплатні – безоплатні (за наявністю зустрічного надання);
- Реальні – консенсуальні (за моментом укладення договору) та багато інших.
Обсяг дисертаційного дослідження не дозволяє дослідити абсолютно всі критерії класифікації цивільно-правових договорів, отже в даній роботі ми будемо звертати увагу на ті класифікаційні критерії, які стосуються саме договору як регулятора цивільних правовідносин.
Одним із критеріїв такої класифікації є наявність нормативного регулювання договірної конструкції. За даним критерієм договори поділяються на поіменовані та непоіменовані. Поіменованими є договори, моделі яких закріплені у законодавстві. В свою чергу непоіменовані договори – це договірні конструкції, що створюються автономною волею самих учасників цивільного обороту та нормативно не врегульовані.
Історично договори, зазначені у законодавстві, називалися самостійними, а договори, нормативно не врегульовані – несамостійними. З пропозицією перейменування таких договорів виступав Д.І. Мейєр, який писав: «Краще було б однак називати перші договори іменними, а другі безіменними, тому що несамостійними договорами можна називати лише такі, які не існують самі по собі, а становлять лише доповнення до інших договорів, або які не становлять самостійних видів договору, а підходять до під поняття інших самостійних договорів. Але ні тієї, ні іншої ознаки не містять так звані несамостійні договори… Тому і краще, видається, називати їх безіменними, а інші – іменними, подібно тому, як у римському праві існує поділ договорів на contractus nominate i contractus innominatі» [152, с. 158-159].
Вся работа доступна по Ссылке
