Свобода договору. Договір та акти цивільного законодавства
Свобода договору як принцип приватного права виник разом виникненням поняття «договір». Оскільки договір завжди передбачав узгодження волі та волевиявлення його сторін, без свободи це робити говорити про вираження справжньої волі сторонами буде неможливо. Визначальним у розумінні даного принципу є положення римського приватного права про те, що договір не може виникати всупереч волі сторін, а відтак він має бути лише виявом взаємної згоди [169, с. 198-199]. Пізніше Й.О. Покровський писав: «Будь-який договір є здійсненням приватної автономії, здійсненням тієї активної свободи, яка складає необхідну передумову самого цивільного права. Внаслідок цього верховним началом у всій цій галузі є принцип договірної свободи. Разом з началом приватної власності цей принцип слугує одним із наріжних каменів всього сучасного цивільного ладу. Знищення цього принципу означало би повний параліч цивільного життя, приречення його до нерухомості» [175, с. 249-250]. Історія розвитку договірних відносин свідчить про постійний розвиток рівня свободи суб’єктів договірних відносин. Певна пауза у розвитку свободи договору спостерігалася за часи існування СРСР, коли панівною була система планових договорів. За словами М.І. Брагінського така система надавала право відповідному виконавчому органу … видавати адресовані майбутнім контрагентам адміністративні за їх природою акти (фонди, наряди, титульні списки, плани перевезень тощо), які породжували обов’язок адресата акта укласти договір, зміст якого визначався самим актом [74, с. 122].
На сьогодні принцип свободи договору є одним із центральних принципів сучасного договірного права. Саме завдяки ньому забезпечується нормальний цивільний оборот, рух цінностей та забезпечується реалізація реальних інтересів учасників цивільних правовідносин. Свобода договору закріплена в якості загальної засади цивільного законодавства у п. 3 ст. 3 ЦК України, а також розшифрована у статті 627 ЦК України.
В цивілістичній літературі зустрічаються різні думки щодо розшифрування принципу свободи договору. Так на думку А.М. Танаги, принцип свободи договору – це прямо закріплене в законі основне начало цивільного права, що встановлює для суб’єктів договірних відносин свободу укладення договору, свободу вибору виду договору, що укладається, та свободу визначення його умов [199, с. 39]. Ф.І. Гавзе характеризує принцип свободи договору такими моментами: 1) договір є вільним узгодженням воль, 2) об’єктом договору може бути будь-який предмет або дія, 3) умови договору повністю визначаються волею сторін, 4) форма укладення договору повністю залежить від волі сторін, 5) розірвання договору може відбутися лише на вимогу однієї із сторін, 6) наслідки невиконання договору, якщо вони не обумовлені в самому договорі, не можуть бути змінені судовими органами, 7) відповідальність за невиконання договору має бути виключно цивільною [79, с. 289].
Українська дослідниця А.В. Луць у дисертації, присвяченій принципу свободи договору у цивільному праві України, зазначала, що окрім можливості вибору контрагента та визначення змісту договору, свобода договору включає також: а) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини; б) свободу вибору сторонами форми договору; в) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, законом не передбачені, але йому не суперечать; г) право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору; д) визначати способи забезпечення договірних зобов'язань; е) право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань тощо [146, с. 3-4].
Вся работа доступна по Ссылке
