Еволюція цивільно-правового регулювання відносин відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами
Дослідження еволюції цивільно-правового регулювання відносин відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами як міри цивільно-правової відповідальності є необхідним для визначення юридичної природи цього правового інституту, його місця в національній правовій системі.
Юридична конструкція відшкодування шкоди, завданої суб’єктами, що мають державно-владні повноваження пройшла тривалий шлях розвитку.
Перші ідеї цивільно-правового відшкодування шкоди починають зароджуватися у суспільній свідомості вже після періоду кровної помсти.
Німецький закон салічних Франків і римський закон ХІІ таблиць містили норми, які передбачали відшкодування завданої особі шкоди. Це дозволяло правопорушнику уникнути доволі розповсюдженої у той час вендети [5, 7-9].
Зі зростанням авторитету центральної влади, у держави з’являється можливість контролювати численні розрізнені клани та племена і, що ще важливіше, здійснювати фіскальну функцію. Це спричинило появу нової юридичної конструкції – публічних деліктів.
Потерпілий вже не був тим єдиним суб’єктом, який міг покарати винну у завданні шкоди особу, – ця функція перетворилася на виключну функцію держави.
З таким «опубліченням» кримінально-правової відповідальності, «приватне» покарання зникає і комплексна за своєю природою відповідальність «розщеплюється» на два види: публічно-правову (кримінальну) та приватно-правову (цивільну) відповідальність.
Це спричинило виокремлення поняття «індивідуальна шкода» з шкоди суспільної.
Римське приватне право розглядало державу як суб’єкта ius publicum (при здійсненні функцій державної публічної влади) та як суб’єкта ius civile (в якості рівноправного учасника цивільних правовідносин).
Відповідно до цього, випадки завдання шкоди в процесі здійснення державою своїх функцій, порядок відшкодування такої шкоди поділялися на два види: відшкодування шкоди, завданої при здійсненні функцій публічної влади, та відшкодування шкоди, завданої при реалізації приватних інтересів у справах fiscus .
Відповідальність за шкоду, завдану державою у справах fiscus покладалася на її казну, але з доволі значними обмеженнями.
Державна скарбниця вже у республіканський період Стародавнього Риму вважалася державною касою. Кошти із неї витрачалися лише на державні потреби, в т.ч. для укладання договорів, і лише за розпорядженням Сенату. У випадку, якщо держава порушувала умови договору, то, оскільки договір укладався в інтересах всього римського суспільства, відшкодування збитків здійснювалося з державної скарбниці. Спори зі скарбницею у таких справах тривалий час вирішувалися в особливому адміністративному порядку спеціальними магістратами, у віданні яких перебувало управління скарбницею [130, 2-3].
Казуїстичний характер стародавнього римського права вплинув на розвиток деліктних правовідносин. Лише те протиправне діяння, яке відповідно містилося в нормі закону або преторському праві, визнавалося деліктом. Перелік деліктів постійно поповнювався, але єдиного чіткого визначення делікта не існувало [14, 302].
