Відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами як форма цивільно-правової відповідальності
Положення ст. 56 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, деталізується в інших актах цивільного законодавства України, зокрема у ЦК України, Господарському кодексі України [37] (далі – ГК України).
У теорії цивільного права, норми, що містяться у зазначених статтях, прийнято називати правилами про спеціальний делікт – шкоду, завдану актами влади. Підставами для виокремлення даних випадків у спеціальний делікт є особливості застосування до нього як загальних умов деліктної відповідальності, так і спеціальних умов, додатково встановлених законом [43, 25].
Деякі науковці зазначають, що основною специфікою даного спеціального делікту є суб’єктний склад (курсив автора – М. Х.) заподіювачів шкоди (органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, посадові та (або) службові особи відповідних органів) [див., напр., 144, 9].
Разом з тим, ч. 2 ст. 2 ЦК України визначає перелічених «носіїв» державно-владних повноважень учасниками цивільних відносин. Глава 9 ЦК України встановлює правило, відповідно до якого держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. ст. 167-169 ЦК України). Дані положення чинного законодавства поширюються як на випадки участі публічно-правових утворень у договірних відносинах, так і на випадки їх участі у недоговірних відносинах. У переважній більшості випадків шкода, що завдається публічно-правовими утвореннями як рівноправними учасниками цивільних відносин є договірною (наприклад, невиконання умов договору підряду центральним органом виконавчої влади тощо). Проте, можливо припустити наявність ряду випадків, коли матиме місце недоговірна шкода і при цьому вона буде завдана публічно-правовим утворенням не у сфері державно-владної діяльності (наприклад, публічна обіцянка винагороди органом внутрішніх справ і невиплата в подальшому такої винагороди особі, яка відповідно до законодавства має право на її одержання). У такому разі, відшкодування шкоди, завданої публічно-правовими утвореннями повинно здійснюватися на підставі загальних норм ЦК України про відшкодування шкоди.
На нашу думку, особливості суб’єктного складу даних правовідносин не є визначальними для виділення відповідної групи норм у спеціальний делікт. Суб’єктний склад є визначальним у випадках, коли заподіювачами шкоди є особи з дефектами правосуб’єктності (наприклад, малолітні або неповнолітні особи) оскільки такі суб’єкти не можуть відповідати за завдану ними шкоду на підставі загальної норми, якою є ст. 1166 ЦК України.
На противагу малолітнім або неповнолітнім особам, органи державної влади, їх посадові та (або) службові особи можуть на рівних з іншими учасниками виступати у цивільних відносинах. Отже, при дослідженні випадків завдання шкоди органами державної влади, їх посадовими та (або) службовими особами правовий статус завдавача шкоди необхідно розглядати разом з характером його діяльності.
Суб’єктами даних правовідносин зі спеціальним режимом цивільно-правової відповідальності можуть бути лише перелічені у відповідних статтях деліквенти – органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи перелічених органів. Проте, можливість існування випадків, у яких публічно-правові утворення можуть завдавати шкоду без використання державно-владних повноважень дає підстави для визнання підходу відповідно до якого норми про спеціальний делікт – шкоду, завдану актами влади виділяють на підставі суб’єктного складу методологічно неточним.
