Об’єктивні ознаки порушення пенсійного законодавства
Обравши шлях розбудови демократичної, правової, соціальної держави, наша країна визнала, що права, свободи та законні інтереси людини і громадянина для неї є найвищими соціальними цінностями. Державні гарантії найбільш важливих із них закріплені в Основному Законі держави — Конституції України. Одне з чільних місць серед них займає право громадянина на пенсійне забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України) [74]. Окрім Конституції, дане право також гарантується іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення», у статті 1 якого проголошено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами) [150]. А також Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим законом [136].
Задля того, щоб дане право та його гарантії не були звичайною фікцією, тобто пустими словами, що існують лише на папері, держава зобов’язана створити відповідний правовий механізм, який забезпечуватиме їх реальну реалізацію. Серед інших елементів цього механізму важлива роль, як ми вже відзначали у попередніх підрозділах даного дисертаційного дослідження, належить адміністративній відповідальності, в тому числі за вчинення правопорушень у сфері пенсійного законодавства. Сутність адміністративної відповідальності полягає у застосуванні до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права [10, c. 7].
Єдиною та виключною підставою для застосування до суб’єкта адміністративної відповідальності є вчинення ним адміністративного порушення у тій чи іншій сфері суспільного життя, зокрема, у сфері пенсійного законодавства.
Поняття адміністративного правопорушення міститься у статті 9 Кодексу про адміністративні правопорушення України — це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [70].
Правниками завжди приділялася значна увага питанням протиправної поведінки у суспільстві та юридичної, в тому числі адміністративної, відповідальності за неї. Зокрема, дану проблему досліджували В.Б. Авер’янов, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, А.Т. Комзюк, Д.М. Павлов, В.К. Колпаков, Ю.О. Тихомиров, Є.В. Додін, Д.М. Бахрах, Ю.М. Старилов, С.В. Ківалов, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук’янець та інші. Однак, як правило, дослідники розглядають адміністративне правопорушення та його склад у загальноправовому аспекті, тобто без співвіднесення його з конкретною сферою суспільних відносин, в якій воно вчиняється. Проте, адміністративні проступки завжди посягають на якісь конкретні суспільні відносини, у зв’язку із чим набувають певних особливостей, обумовлених специфікою даних відносин. Це стосується і адміністративних правопорушень у сфері дії пенсійного забезпечення.
У попередньому підрозділі ми відзначали, що для того, щоб вчинок, дія, поведінка суб’єкта могли бути розцінені як проступок, вони мають містити склад правопорушення, який являє собою встановлену правом сукупність ознак (елементів), за наявності яких суспільно шкідливе діяння може розглядатися як адміністративне правопорушення (делікт) [111, c. 94]. Або, як зазначає А.Т. Комзюк, склад адміністративного правопорушення — це сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративний проступок [10, c. 18]. І оскільки суб’єктивні ознаки (тобто суб’єкт та суб’єктивна сторона) адміністративного проступку у сфері пенсійного законодавства нами вже були проаналізовані, то даний підрозділ ми присвятимо дослідженню його об’єктивних ознак.
Вся работа доступна по Ссылке
