Удосконалення законодавчого регулювання адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства
За роки незалежності наша держава здійснила ряд важливих кроків на шляху зміцнення режиму законності, протидії протиправній поведінці серед населення, підвищення рівня його правосвідомості та правової культури. Однак, все ж таки слід констатувати, що рівень вчинення адміністративних правопорушень у деяких сферах суспільних відносин в Україні все ще залишається досить високим, зокрема, це стосується галузі пенсійного забезпечення. Пояснюється така ситуація низкою причин різного характеру, серед яких однією з найсуттєвіших, на нашу думку, є наявність певних прогалин та недоліків у чинному законодавстві, що знижує його регулятивний вплив (ефект) і, як результат, зменшує ефективність та результативність протидії адміністративним проступкам у сфері пенсійного забезпечення.
Протягом даного дисертаційного дослідження ми вказували на ті чи інші недоліки у матеріальному та процесуальному адміністративному законодавстві, яким регламентуються питання адміністративної відповідальності за порушення пенсійного законодавства. Тож у даному підрозділі ми спробуємо відзначити найбільш актуальні проблемні аспекти у зазначеній галузі законодавства та розглянемо можливі шляхи їх вирішення.
Спершу декілька слів присвятимо питанню про те, що являє собою матеріальне і процесуальне право (в тому числі адміністративне) та як вони співвідносяться. О.Ф. Скакун з цього приводу пише, що норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов’язки, заборони), на підставі якого можливе вирішення справи по суті. Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливе вирішення справи по суті [171, c. 277]. Вчена зазначає, що призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов’язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв’язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права. Норми процесуального права мають подвійну обумовленість: 1) матеріальними умовами життя суспільства; 2) особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов’язані, потреби якої обслуговують [171, c. 277–278]. Також авторка відзначає, що всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції [171, c. 278].
К.Г. Волинка вважає, що матеріальні норми містять в собі самі правила поведінки. Але для їх ефективної реалізації необхідні особливі правові норми, що за своїм характером відрізняються від матеріальних розпоряджень та іменуються процесуальними. Процесуальне і матеріальне право співвідносяться як форма і зміст. Процесуальні правові норми служать формою реалізації норм матеріального права [38, c. 140]. Правник підкреслює, що особливості процесуального права визначаються потребами технології, організації процесу реалізації норм матеріального права. Своєрідним є предмет правового регулювання процесуальних норм: суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації норм матеріального права [38, c. 140].
В.М. Корельский та В.Д. Перевалов говорять, що галузі права та, відповідно, галузеві норми можуть підрозділятися на матеріальні і процесуальні. Перші є правилами поведінки суб’єктів, другі містять розпорядження, встановлюють процедуру застосування цих правил [195, c.288].
С.В. Ківалов і Р.Л. Біла, розмірковуючи про матеріальні і процесуальні норми у змісті адміністративного права, вказують, що адміністративне право складається з норм матеріальних (це матеріальне право) та процесуальних (це процесуальне право). Матеріальне право має свої необхідні, притаманні йому процесуальні форми, оскільки процес є тільки формою життя закону. Якщо функції матеріальних норм полягають у безпосередній регламентації поведінки суб’єктів правовідносин та складають зміст правового регулювання, то функції процесуальних норм сприяють досягненню результату, який має на меті матеріальна норма [63, c. 264].
На думку Д.М. Павлова, матеріальні — це норми, за допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини у сфері публічного управління шляхом безпосереднього правового регулювання; процесуальні — визначають процедуру виконання певних управлінських дій (наприклад, порядок здійснення правосуддя в адміністративних справах адміністративними судами) [111, c. 15].
М.М. Тищенко, формулюючи визначення поняття адміністративного процесу, пише, що він являє собою врегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію матеріальних норм адміністративного, а також інших галузей права в ході здійснення проваджень щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ [11, c. 479].
Вся работа доступна по Ссылке
