Вексель у міжнародному приватному праві: поняття, види та функції
Проведення міжнародних торговельних операцій, які носять відплатний характер, передбачає необхідність здійснення платежів за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги. Умови щодо здійснення платежів, які стосуються порядку, форми, виду, строків і місця їхнього здійснення, включаються, зазвичай, до тексту зовнішньоекономічної угоди, яка є підставою для виникнення грошових зобов’язань між її сторонами та пов’язаних із ними кредитно-розрахункових відносин. У міжнародній торгівлі розрахункові відносини виникають між учасниками зовнішньоекономічних операцій з приводу прийняття та виконання ними грошових зобов’язань. Міжнародні розрахунки проводяться у різних формах і за допомогою цілого спектру розрахункових інструментів. У світовій торговельній практиці застосовуються такі загальноприйняті форми міжнародних розрахунків, як акредитив, інкасо та банківський переказ, правове регулювання яких здійснюється спеціальними уніфікованими актами, більшість з яких розроблено Міжнародною торговельною палатою (МТП) на основі звичаїв ділового обороту, що склалися в міжнародній практиці. До таких документів, зокрема, належать: «Уніфіковані правила по інкасо» (в редакції 1995 р., публікація МТП №522), «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів» (у редакції 2007 р., публікація МТП №600). Також Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) у 1992 р. був розроблений «Типовий закон про міжнародні кредитові перекази». Всі зазначені документи носять рекомендаційний характер, але визнаються майже в усіх країнах як типові платіжні умови при здійсненні банками міжнародних розрахунків.
Поряд з цим у міжнародній торгівлі виникають і кредитні відносини, сторонами яких є банки, які надають позичальникам грошові кошти для здійснення зовнішньоторговельних операцій, та позичальники, які беруть ці кошти під зобов’язання їх повернення з відсотками (банківський кредит). Також кредитні відносини можуть виникати при укладенні міжнародних торговельних угод, за умовами яких експортер відпускає імпортеру продукцію на умовах відстрочки або розстрочки платежу (комерційний кредит). Кредитні відносини, зазвичай, оформлюються в міжнародній торгівлі за допомогою спеціальних інструментів, які мають особливу юридичну природу, в результаті чого правовий режим зовнішньоекономічної угоди втрачає свій вплив на грошове зобов’язання, яке випливає з таких інструментів.
Універсальним інструментом оформлення грошових зобов’язань, які виникають у міжнародних кредитно-розрахункових відносинах, є вексель. Розрізняють два основних види векселів: переказний і простий. Переказний вексель (тратта) посвідчує просту та нічим не обумовлену пропозицію векселедавця (трасанта) третій особі (платнику або трасату) здійснити платіж вказаної суми у визначений строк векселедержателю (ремітенту). Простий вексель містить просту та нічим не обумовлену обіцянку векселедавця здійснити платіж вказаної суми в обумовлений строк векселедержателю.
Вексель у міжнародній торгівлі може використовуватися як поряд із документами, що супроводжують акредитивні або інкасові операції, так і самостійно, як інструмент здійснення розрахунків або оформлення комерційного кредиту. Проведення розрахунків векселем дає перевагу обом сторонам міжнародної угоди: експортер отримує борговий документ, який він може облікувати в банку та негайно перетворити в готівку, а імпортер отримує певну відстрочку платежу. Таким чином, вексель виконує одночасно дві функції: засобу розрахунку та засобу кредиту, що й обумовило розповсюдженість цього документа в міжнародному торговельному обороті.
Основним джерелом правового регулювання вексельних відносин є спеціальні норми вексельного законодавства, які мають як національно-правове, так і міжнародно-правове походження. Поряд з цим для регулювання вексельних відносин можуть застосовуватися норми цивільного і торговельного права. Вексельні норми містяться в законодавчих актах, які покладені в основу трьох основних систем вексельного права: женевської, англо-американської та латиноамериканської, кожна з яких встановлює особливості регулювання вексельного обігу. Крім зазначених вексельних систем, розроблена також система міжнародних векселів, які призначені виключно для здійснення розрахунків за міжнародними торговельними операціями.
Вексельне законодавство країн женевської системи, яке діє в більшості країн континентальної Європи, засноване на трьох конвенціях, які були прийняті в Женеві 7 червня 1930 р.: Женевській конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі [56], Женевській конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі [54] та Женевській конвенції про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів [55]. Країни, які належать до Женевської системи вексельного права, умовно можна розділити на дві підгрупи: 1) країни, які є учасницями Женевських вексельних конвенцій: Австрія, Білорусія, Бельгія, Бразилія, Греція, Данія, Італія, Казахстан, Люксембург, Монако, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Україна, Угорщина, Франція, Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Японія та деякі інші країни; 2) країни, які не є учасницями Женевських вексельних конвенцій, однак засновують своє вексельне законодавство на Уніфікованому вексельному законі (Алжир, Аргентина, Болгарія, Ватикан, Габон, Гвінея, Гаїті, Еквадор, Індонезія, Йорданія, Ісландія, Камерун, Кампучія, Камерун, Конго, Коста-Ріка, Ліван, Лівія, Мадагаскар, Парагвай, Перу, Південна Корея, Румунія, Саудівська Аравія, Сирія, Словаччина, Республіки колишньої Югославії, Чехія тощо).
Вся работа доступна по Ссылке
