Міжнародна уніфікація матеріальних норм вексельного права
Як нами вже зазначалося у попередній главі цього розділу, колізійна проблема, яка виникає у приватноправових відносинах, ускладнених іноземним елементом, вирішується в міжнародному приватному праві, зокрема, методом уніфікації, внаслідок застосування якого такі відносини приводяться до одноманітності шляхом укладення міжнародних уніфікованих угод і конвенцій. Уніфікацією норм міжнародного приватного права займається ціла низка спеціалізованих міжнародних організацій, найвідомішими серед яких є ЮНСІТРАЛ, УНІДРУА та Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Діяльність цих міжнародних установ спрямована на створення матеріальних і колізійних уніфікованих норм у різних галузях права відповідно до спеціалізації кожної з них.
Термін «уніфікація» має латинське походження (від лат. unio facere – «робити єдиним») та означає взагалі приведення до одноманітності. З юридичної точки зору під уніфікацією розуміється правотворчий процес, який спрямований на створення однакових правових норм у різних національних правових системах. У науковій літературі поряд з терміном «уніфікація» застосовуються й інші близькі за значенням поняття, такі як гармонізація, інтернаціоналізація, кодифікація, координація та правова інтеграція, що обумовлює виникнення проблеми розмежування цих правових явищ. Аналіз характерних рис наведених методів створення одноманітних правових норм у міжнародному приватному праві дозволяє дійти висновку про те, що різниця між ними полягає у тому ступені зближення, який ними досягається. Так, наприклад, український правознавець Е. Грамацький, досліджуючи зміст понять «уніфікація» та «гармонізація» між іншим, зазначав, що уніфікація у співвідношенні з гармонізацією є вужчим поняттям, яке визначає процес введення у національне право різних держав певних єдиних норм права, а гармонізація, в свою чергу, здійснюється за межами уніфікації шляхом дії механізму координації та узгодження загальних положень, концепцій, а також у виробленні загальних правових принципів [33, c. 314].
Одне з найглибших досліджень проблеми уніфікації в МПрП було проведене відомим фахівцем у цій галузі О.Л. Маковським [78, с. 16]. На думку цього автора, за критерієм належності до певної правової системи слід розрізняти уніфікацію, яка здійснюється без використання міжнародно-правових засобів (тільки засобами національної правової системи) та уніфікацію, що реалізується за допомогою міжнародно-правових засобів (виходить за межі національної правової системи у міжнародну сферу). Останній тип уніфікації, на думку О.Л. Маковського, може здійснюватися у наступних варіантах: міжнародно-договірна уніфікація та уніфікація з використанням міжнародно-правових механізмів, але без прийняття на себе державами, які її здійснюють, міжнародно-договірних зобов’язань – шляхом розробки типового закону. В свою чергу міжнародно-договірна уніфікація за способами (методами) її здійснення розмежовується на пряму (в міжнародному договорі встановлюються завершені за своєю формою правові норми, готові до застосування у системі внутрішнього права держав – учасниць договору), побічну (держави-учасниці договору беруть на себе обов’язок встановити у своєму законодавстві правову норму, зміст якої визначений у цьому договорі) та змішану (в міжнародному договорі встановлюються уніфіковані норми, від яких державам-учасницям надається право певним чином відступити). Уніфіковані норми зазвичай включаються у текст договору («інтегральна конвенція»), але й можуть бути об’єднані в уніфікований закон, який додається до міжнародно-правового акта та підлягає введенню у внутрішнє право країни-учасниці.
Вся работа доступна по Ссылке
