Міжнародний вексельний обіг за Конвенцією ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі

     

      Результатом тривалої роботи ЮНСІТРАЛ по розробці уніфікованого документа у сфері міжнародного вексельного обігу стало схвалення 9 грудня 1988 р. на 76 пленарному засіданні Генеральної асамблеї ООН (43-тя чергова сесія) Конвенції про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі (надалі Конвенція) [70]. Конвенція була відкрита для підписання державами в строк до 30 червня 1990 року. Умовою набуття чинності Конвенцією ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі, окрім підписання, відповідно до п. 1 ст. 89 цього документа, є також її ратифікація не менш ніж десятьма державами. Першими державами, які підписали Конвенцію, були США, Канада та СРСР, однак жодна з цих держав Конвенцію до цього часу її не ратифікувала. В подальшому до Конвенції приєдналися та ратифікували її наступні держави: Габон, Гвінея, Гондурас, Ліберія та Мексика. Однак, оскільки Конвенція ООН про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі не ратифікована необхідною кількістю держав, вона вважається такою, що не набула чинності.

      У той же час об’єктивна потреба міжнародної торгівлі в єдиній для всіх країн уніфікованій системі матеріальних норм міжнародного вексельного права викликала необхідність пошуку нових механізмів введення Конвенції в дію. Так, у новітній науковій літературі набули поширення погляди американського дослідника проблем оборотних документів Х.П. Лоурі [181, с. 165-166], який, з огляду на ті труднощі, з якими зіткнувся процес ратифікації Конвенції, запропонував ввести Конвенцію в дію шляхом підписання відповідного імплементаційного протоколу між договірними державами. Інший варіант прискореного введення Конвенції в дію, який запропонував цей дослідник, полягає у підписанні державами-членами Організації американських держав (ОАД) спеціальної імплементаційної угоди, яка дозволить застосовувати Конвенцію ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі між членами ОАД.

      У зв’язку з цим важливо нагадати, що введення в дію Конвенції ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі не вимагає прийняття договірними державами одноманітного закону, який би відображав повністю або з певними застереженнями положення цієї міжнародної угоди. Реалізація норм Конвенції в межах національної правової системи можлива лише шляхом приєднання держав-учасниць до завершеного комплексу матеріально-правових норм з міжнародного вексельного обігу у формі конвенції та покладає на державу, що приєднується до Конвенції, обов’язок забезпечити їхнє виконання під своєю юрисдикцією. Такий спосіб введення в дію Конвенції, на наш погляд, буде сприяти виробленню не національної, як це відбулося з Женевським Уніфікованим вексельним законом, а міжнародної практики застосування міжнародних векселів, яка повинна формуватися тією міжнародною організацією, яка розробляла саму Конвенцію – Комісією ООН з права міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ. Наявність реальних юридичних механізмів прискореного введення в дію Конвенції ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі спростовує, на наш погляд, думки, висловлені в літературі з міжнародного приватного права [27, с. 6; 5, с. 401] щодо сумнівних перспектив перетворення Конвенції у діюче джерело міжнародного права.

      Сфера застосування Конвенції визначена у ст. 1 цього міжнародного документу, відповідно до якої дія Конвенції поширюється на міжнародний переказний вексель, який має заголовок «Міжнародний переказний вексель (Конвенція ЮНСІТРАЛ)» та на міжнародний простий вексель, який має заголовок «Міжнародний простий вексель (Конвенція ЮНСІТРАЛ)», причому в текст кожного з цих векселів повинні бути включені такі самі слова. Окреслення сфери застосування Конвенції, по-перше, дає змогу встановити, які саме ознаки свідчать про те, що векселі підпадають під сферу її дії, а по-друге, відмежовує правовий режим міжнародних векселів від векселів, підпорядкованих нормам національного права. Сприяти визначенню сфери дії Конвенції покликані інші ознаки, які обов’язково повинні бути наявні в міжнародному переказному та простому векселі та свідчать саме про міжнародний характер вексельної операції (ст. 2 Конвенції). Можливість обмеження територіальної сфери застосування Конвенції передбачена п. 1 ст. 88 цього міжнародного акту та полягає в тому, що будь-яка держава, приєднуючись до неї може заявити, що суди цієї держави будуть застосовувати Конвенцію тільки в тому випадку, якщо місце виставлення та місце платежу міжнародного переказного або простого векселів знаходяться в Договірних державах. Наведене застереження дає можливість кожній державі-учасниці обмежити територіальну сферу застосування Конвенції виключно судовими спорами із суб’єктами права тих держав, які є її учасниками та не застосовувати Конвенцію в тому випадку, коли один з учасників судового спору виставив або повинен оплатити переказний чи простий вексель у державі, яка не приєдналася до Конвенції.

      Зазначене застереження є виключенням з правил, встановлених ст. 2 Конвенції, відповідно до яких для міжнародних переказних векселів обов’язковим є знаходження у Договірній державі тільки місця виставлення або місця платежу, а для міжнародного простого векселя – тільки місця платежу. Відсутність спеціально зробленого застереження буде означати те, що Договірна держава дає свою згоду на застосування її судами положень Конвенції до тих учасників вексельного обігу (векселедавців або платників), що знаходяться на території держави, яка не є учасницею Конвенції. Крім того, це означатиме, що Договірна держава забезпечує захист прав та інтересів, які охороняються законом, цих учасників вексельного обігу у своїх судових органах. У тому випадку, коли спір між сторонами міжнародного векселя належить розглядати суду країни, яка не є Договірною державою, розгляд такого спору, на думку М. Піно [189, с. 179], повинен відбуватися відповідно до норм національного вексельного законодавства.

      Вся работа доступна по Ссылке