Сторони в договорі на ландшафтно-дизайнерські роботи

     

      Договори проявляють свою особливість через їх елементи. До елементів договору як правовідношення насамперед належать його сторони. При тому ми свідомо використали термін «елементи» як складові структури договірного правовідношення, а не зміст договору, що повинен розглядатися виключно у ракурсі ст. 628 та 638 ЦК України. Водночас в актах законодавства до змісту договору відносять і сторони: закони України «Про оренду державного та комунального майна» [191], «Про заставу» [184] та інші. Специфіка договору проявляється в правовому становищі його сторін, чи як інколи помилково стверджується, суб’єктів договірного правовідношення [72, c. 198], що з огляду на систематику цивільного права і вимогу відповідності категоріального апарату специфіці врегульованих правовідносин, є досить спірним. По-перше, термін «суб’єкти» є теоретичним; по-друге, у ст. 2 ЦК України, як основному акті цивільного законодавства, застосовано термін «учасники цивільних правовідносин»; по-третє, термін «суб’єкти» у ЦК України застосовано лише стосовно права власності та права інтелектуальної власності і то, як на наш погляд, не досить вдало: по-четверте, поняття «договір» є уточнення загального поняття «зобов’язання», а зобов’язання за ст. 509 ЦК України – є правовідношенням.

      З огляду на непойменованість договору на виконання ландшафтно-дизайнерських робіт відправним для встановлення правового становища його сторін є загальні положення глав 4, 5, 7, 8, 52 і 61 ЦК України. Щодо першої, то у ній визначені висхідні підходи до моделювання сторін договору: не визначені кількісні та якісні вимоги; можливість кожної особи бути учасником договору та вибору іншого учаснику договору, якщо інше не встановлене законом [72, c. 198], звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; наявність загальних вимог до майбутніх учасників стосовно їх правоздатності чи більшого обсягу дієздатності, а для участі в господарських зобов’язаннях – відповідних дозволів (ліцензії, патенти, квоти, сертифікати, акредитації). Саме із останніми пов’язується їхня діяльність. Навіть попри зменшення видів дозвільної діяльності, у сфері будівництва, як випливає зі ст. 9 Закону України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності» [189], на проведення будівельних робіт слід мати ліцензію.

      У главі 61 ЦК правове становище сторін договору підряду виводиться із низки статей, які здебільше орієнтовані на матеріальний чи точніше матеріалізований результат виконання таких робіт, тобто виріб. Але ст. 887 ЦК орієнтована на інший результат підрядних робіт – проектну та іншу технічну документацію, а ст. 892 ЦК – конструкторську документацію. Предмет досліджуваного договору проявляється в інформації про можливі для виконання роботи та ландшафтно-дизайнерські рішення, у розробці індивідуальної документації, та виконанні будівельних і опоряджувальних робіт. Про цьомуінформація є допоміжною при прийнятті рішень сторонами такого договору.

      Сторонами досліджуваного договору є виконавець і замовник. Виконавець як підрядник може бути один, або декілька, зокрема на основі послідовних договорів чи договорів субпідряду. В усякому разі йдеться про професіоналів: дизайнер розробляє авторський проект, конструктор разом із дизайнером розробляють технічне забезпечення (освітлення, полив, безпека), а будівельники та опоряджувальники виконують будівельні роботи і передають результати замовнику, а той приймає і оплачує результати роботи, а також співпрацює з виконавцем у процесі її виконання.

      Із запровадженням приватної власності та підприємництва свобода договору проявилась у лібералізації підходу до визначення кола осіб, які можуть бути стороною договору. Вважається, що «...саморегулювання договірних відносин – врегулювання зазначених відносин на власний розсуд безпосередньо їх учасниками (сторонами) в укладеному між ними договорі, норми (правила) якого можуть відступати від нормативних приписів, закріплених у відповідних актах цивільного законодавства та розрахованих на врегулювання саме таких відносин» [154, c. 4]. Однак, є певні особливості відносно господарських договорів та договорів про приєднання. Необхідно забезпечувати професійне виконання зобов’язань, чому слугує державне регулювання господарської діяльності і « держава здійснює соціальну політику із захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення» [262, c. 30]. Відповідно, в одних випадках допускається свобода укладення договору, якщо законодавством не встановлено інше, а у інших – лише ті учасники правовідносин, зокрема суб’єкти підприємницької діяльності, які мають відповідні дозволи на здійснення певної діяльності.

      Вся работа доступна по Ссылке