Відповідальність сторін за порушення зобов’язань за договором на ландшафтно-дизайнерські роботи
Відповідальність сторін за неналежне виконання зобов’язань за договором на ландшафтно-дизайнерські роботи підпорядкована загальним положенням про відповідальність за порушення зобов’язань глави 51 ЦК України і вихідним положенням типології договору, зокрема § 1 глави 61 ЦК України.
Справ про притягнення неналежних сторін до відповідальності не так і багато. Скоріше йдеться про спори із договорів на будівельний підряд, яких ми виявили біля 10 та спори між сусідами щодо користування земельною ділянкою. Тож практично аналізувати судову практику, встановлювати її напрямки, виявляти допущені помилки судової практики, прогнозувати і розробляти рекомендації з її покращення ще досить складно. Більше йдеться про доктринальний підхід до розуміння договірної відповідальності та можливості застосовувати її при розгляді спорів про неналежне виконання договорів на ландшафтно-дизайнерські роботи.
Дослідницьке завдання може бути вирішене у такому ракурсі: виконання зобов’язань, встановлення порушень зобов’язань, їх оцінка (прояви негативних наслідків), встановлення економічних наслідків , визначення способів усунення наслідків і задоволення вимог потерпілої сторони, заявлення рекламації та претензій чи вимоги про сплату грошового боргу, підготовка і подання позову до суду, винесення рішення суду про притягнення до відповідальності порушника, передача рішення суду на виконання Державній виконавчій службі, пропозиція відповідачу виконати рішення суду добровільно, примусове стягнення (за умови його можливості).
Насамперед йдеться про підставу виникнення акцесорних зобов’язань між сторонами такого договору, які виникли внаслідок порушення сторонами договору їх зобов’язань, наслідків такого порушення. Інколи йдеться про визнання договору недійсним, зокрема якщо він хоча підписаний неналежною на це особою, але належним чином виконаний. Так по одній зі справ було встановлено, що договір на проведення робіт на прибудинковій території укладений не власником, а його повнолітнім сином. При цьому, оскільки виконання ландшафтно-дизайнерських робіт передбачало знищення грядок, на яких вирощувалися продукти харчування, стосунки між ними погіршились. Хоча спір до суду не дійшов, була подана скарга до прокуратури, і від договору та виконання робіт довелося відмовитися та відшкодувати виконавцю витрати на розробку проекту.
Відповідно, якщо виникло зобов’язання і воно порушене, йдеться про ст. 610–611 ЦК України, якщо правочин не відбувся і не «переріс» у договір, але це спричинило негативні наслідки – про застосування наслідків недійсності правочину (ст. 216 ЦК). На цій правовій чи фактичній підставі професор І. С. Канзафарова виділила такі елементи: 1) норми цивільного права, в яких відображена відповідальність; 2) принципи цивільно-правової відповідальності; 3) індивідуально-правові акти автономного характеру, які є персоніфікованими регламентаторами суспільних відносин; 4) порушення цивільних прав та обов’язків як підстави виникнення цивільних охоронних правовідносин; 5) цивільні охоронні правовідносини. Вона запропонувала визначення цивільно-правової відповідальності як обумовленої особливостями предмету та методу цивільно-правового регулювання систему цивільно-правових засобів, за допомогою яких забезпечується та гарантується захист цивільних прав та інтересів і здійснюється карально-виховний вплив на правопорушників [92, с. 101–102]. Такий широкий підхід може бути застосований для розкриття особливості цивільно-правової відповідальності сторін за цим договором. Нагадаємо, що вона також виділила відповідальність у цивільному праві та цивільно-правову відповідальність, зокрема, як широку категорію і цивільно-правову відповідальність, що стосується лише відповідальності на невиконання зобов’язань [92, с. 7].
Цивільно-правова відповідальність є державним примусом до порушника, що полягає в застосуванні до нього майнових санкцій. Професор Р. Б. Шишка запропонував доволі чітке розуміння цивільно-правової договірної відповідальності як переростання деліктного акцесорного зобов’язання у відповідальність лише у разі: звернення з позовом до суду, задоволення позову, пред’явлення рішення суду про притягнення до відповідальності до виконання Державній виконавчій службі [259, с. 521].
Отже, добровільне відшкодування порушником збитків і сплата інших штрафних санкцій не є відповідальністю, оскільки відсутній державний примус. Звідси договірною відповідальністю є відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору [7, с. 783]. Загальновизнано, що вона настає за умов: протиправної поведінки сторін договору, шкідливого наслідку (збиток чи шкода) для сторони договору; причинного зв’язку між порушенням зобов’язання однією стороною та настанням збитку, вини у порушені взятого за договором зобов’язання. Не виключено одночасне порушення зобов’язання обома сторонами договору та й негативні наслідки для них, що актуалізує питання про взаєморозрахунки і взаємозарахування зобов’язань за акцесорними зобов’язаннями. Зокрема, несвоєчасна оплата виконаних робіт може відстрочити їх виконання і привести до збільшення ціни за рахунок кредитування, і на отриманий результат. Якщо виконана робота не відповідає завданню, проекту, то мета, особливо естетична, не досягнута. Вина замовника, яким вчасно не перераховано відповідні кошти, які передбачені на прямі витрати виконавця, є вибачаючою обставиною.
Вся работа доступна по Ссылке
