Категорії «використання» і «охорона» в системі правового механізму землекористування в гірничодобувній промисловості

     

      Ґенеза поняття використання і охорони земель гірничодобувної промисловості має свої витоки з більш широких понять – використання і охорона земель та використання і охорона навколишнього природного середовища. Останнє має дві загальні форми: консервативна охорона, тобто заборона або обмеження користування природними об’єктами, і охорона у процесі використання природного об’єкта, тобто забезпечення раціонального природокористування [85, с. 56].

      При цьому, не варто забувати, що консервативна охорона навколишнього природного середовища у кінцевому рахунку має своєю метою напрацювання рекомендацій по раціональному природокористуванню. Тобто, правова охорона навколишнього природного середовища ніяким чином не може розглядатись як відокремлена від природокористування галузь суспільних відносин. Використання і охорона навколишнього природного середовища – дві сторони одного і того ж явища. Водночас, правові форми екологізації багато у чому залежать від чіткого визначення параметрів і характеру зв’язку елементів користування і охорони у праві природокористування – основного правового інструменту, що опосередковує відносини суспільства і природи. Питання про співвідношення раціонального використання і охорони навколишнього природного середовища є дискусійним. Аналіз юридичної літератури з цього питання дозволяє виділити дві основні, принципово відмінні одна від одної позиції. Послідовники першої позиції, зокрема Н. С. Макаревич, взагалі заперечують наявність у праві будь-якого зв’язку між раціональним використанням і охороною природних об’єктів [128].

      Таку ж позицію з цього питання займає і А. І. Казанник, який вважає, що «охорона природи і раціональне використання природних ресурсів – відмінні явища суспільного життя, відмінні види практичної діяльності людей. Використання природних ресурсів являє собою ні що інше, як привласнення людиною через працю предметів природи для задоволення своїх потреб і потреб суспільства. Охорона природи покликана захищати від змін людиною природних ресурсів, необхідних для практичного використання сучасними і прийдешніми поколіннями людей. …Шкідливими для практики захисту оточуючої людину середи є спроби деяких вчених включити у поняття охорони природи вказівки на необхідність проведення господарських акцій по примноженню, поліпшенню, перебудові та збагаченню природи» [90, с. 11–13].

      Близька до неї точка зору, відповідно до якої взаємодія людини і навколишнього природного середовища здійснюється у двох формах: використання останнього у якості місця, умови і засобу для життя та його охорона (задоволення економічних завдань – шляхом його охорони) [159, с. 3–4; 160, с. 3–29].

      Але переважна більшість авторів не заперечує наявність прямого зв’язку правової охорони навколишнього природного середовища і права природокористування, виявом якого є взаємозв’язок користування і охорони у праві природокористування. Так, думка щодо відсутності будь-якого зв’язку між раціональним використанням навколишнього природного середовища та його охороною критикувалась Ю. С. Шемшученком, В. Л. Мунтяном та Б. Г. Розовським, зокрема, ними зверталась увага, що природокористування і охорона навколишнього природного середовища не можуть розглядатись як самостійні, однорідні явища, що користування і охорона навколишнього природного середовища – це єдине, взаємообумовлене завдання управління природокористуванням у процесі виробничої діяльності [253, с. 8–10].

      Цієї ж точки зору додержуються І. О. Іконницька, А. Є. Єренов, Н. Б. Мухітдінов і Л. В. Ілляшенко [84, с. 31; 66, с. 48], а також сучасна українська дослідниця гірничого права О. А. Грицан [51].

      Однак у межах цієї концепції, яка полягає у наявності зв’язку між використанням та охороною навколишнього природного середовища, існують численні точки зору. Наприклад, А. С. Шерстерюк зазначав, що охорона навколишнього природного середовища виступає по відношенню до раціонального природокористування як загальне до спеціального, у якому проявляється це загальне [255, с. 20]. Водночас В. Л. Мунтян вважає, що охорона навколишнього природного середовища є елементом, аспектом більш широкого і ємкого поняття «раціональне природокористування» [143, с. 23].

      Існування двох підходів до зазначеного питання пояснюється тим, що саме поняття охорони навколишнього природного середовища в літературі має широкий та вузький аспекти. У широкому сенсі – це відносини, пов’язані з раціональним використанням природних ресурсів та їх охороною в процесі експлуатації, а також відносини по охороні невикористаних природних об’єктів шляхом встановлення заборонних та обмежувальних режимів. У вузькому сенсі – це лише відносини по охороні таких, що не використовуються, природних об’єктів (консервативна охорона) [98, с. 173].

      Таким чином, переважна більшість авторів визнають у тій чи іншій мірі наявність зв’язку між використанням природних об’єктів і необхідністю їх охорони, а також те, що природокористування та охорона природи являють собою єдине поняття, невіддільні суспільні відносини [85, с. 56; 84, с. 31–32].

      Причиною організації заходів по охороні навколишнього природного середовища є його неправильне використання. Як вірно зазначав Ю. А. Вовк, порядок користування природою передбачає збереження (або дбайливе витрачання), а якщо можливо, відновлення і поліпшення об’єкта, що експлуатується. Навіть при консервації окремих природних об’єктів охорона пов’язується з використанням їх у наукових, естетичних або інших цілях [26, с. 11].

      Таким чином, правова охорона природи та її ефективність наперед все передбачає наявність правових норм про її раціональне використання, тому конструювання норм, які б відображали екологічні вимоги, рівно як і норм про відповідальність, повинно бути здійснене не тільки у межах міжгалузевого, але й у межах галузевого законодавства.

      Вся работа доступна по Ссылке