Правове регулювання використання та охорони земель у процесі складування відходів гірничодобувної промисловості (хвостосховища тощо)

     

      Неабияке значення для ефективного використання та належної охорони земель гірничодобувної промисловості має запровадження чіткого та збалансованого механізму правового регулювання поводження з відходами гірничодобувного виробництва. Слід зазначити, що забруднення довкілля промисловими відходами шкідливо діє на здоров’я людей і тварин, на рослини, суттєво знижує прозорість атмосфери та якість земель, на яких ці відходи розміщуються. Розв’язання питання складування, переробки та утилізації твердих відходів гірничодобувних регіонів є вкрай актуальним.

      Проблема утворення та поводження з відходами існувала на всіх стадіях цивілізації і нині є актуальною для світового співтовариства, розвиток якого характеризується достатньо швидкими інтеграційними процесами. Однак вирішення проблеми поводження з відходами повинно здійснюватись перш за все шляхом запровадження ефективного законодавчого регулювання поводження з відходами, що має будуватись на дослідженні національних особливостей у вирішенні цього питання та позитивному досвіді європейського законодавства.

      Створення та накопичення відходів – дуже актуальна проблема для нашої держави. Тому запровадження дієвої системи правового регулювання у сфері поводження з відходами уявляється неможливим без належного дослідження правової природи змісту поняття «поводження з відходами» як правомірної та неправомірної діяльності суб’єктів гірничих правовідносин. Серед вчених, які займались дослідженням юридичних ознак вказаного поняття, можна назвати М. М. Бринчука та О. І. Крассова. Однак дана проблема все ще залишається недостатньо дослідженою в сучасній юридичній літературі [15, с. 12; 18; 14; 16].

      Серед вчених, що в певній мірі займалися проблемою відходів та гармонізації екологічного права, можна назвати В. Г. Братчикова, Г. П. Виговську, Н. Р. Малишеву та інших авторів [13; 131; 130; 132].

      Аналіз деяких статистичних показників розвитку промисловості України свідчить, що нині гірнича галузь є дуже далекою від втілення ідей та концепції сталого розвитку, запропонованої американськими вченими Доннеллою та Деннісом Медоузом, Йоргеном Рендерсом, яку поступово визнала та підтримала більшість країн сучасного світу [134; 135; 136].

      У 2000 році рекомендаціями ВООЗ було запропоновано основні індикатори для оцінки здоров’я залежно від зовнішніх факторів. До них увійшли: якість атмосферного повітря, відходи і забруднення ґрунту, якість вод рекреаційних водойм і питної води [268]. Варто зазначити, що гірничодобувна промисловість є одним з найбільших промислових джерел забруднення біосфери. Так, до ХХІ ст. світовий обсяг видобутку корисних копалин досяг 650 млрд тонн, для їх вилучення переміщуються сотні мільярдів тон розкривних порід, ґрунту. Геологічна діяльність людини перевищує по потужності природні процеси і призводить до різкого погіршення екологічної обстановки на землях гірничого відводу і територій, що прилягають до них [224, с. 23].

      Масові вибухи на кар’єрах здійснюються регулярно і є великими джерелами пилу та отруйних газів. Як правило, при потужному вибуху пилогазова хмара розсіює 200–250 тонн пилу у радіусі 2–4 км від епіцентру вибуху, викликаючи забруднення оточуючого середовища на територіях, що прилягають. За даними вчених, ґрунт на полях, які прилягають до шахт та кар’єрів, залишається похованим під шаром пилу товщиною до 0,5 м та на довгі роки втрачає свою родючість. Розміщення кар’єрів, відвалів, шламо- і хвостосховищ поблизу населених пунктів призводить до запиленості та отруєння довкілля продуктами горіння (останнє має місце на вугільних териконах), різко погіршує санітарно-гігієнічні умови. Наприклад, за даними А. К. Поліщука, концентрація пилу на відстані 500 м від хвостосховищ гірничо-збагачувальних комбінатів Криворізького басейну доходить до 140 мг/м3, а на віддалі 350 м вона ще більше перевищує санітарну норму [152, с. 114]. Різко підвищується забрудненість ґрунтів та поверхневих вод важкими металами на територіях, що прилягають до відвалів рудників з видобутку поліметалічних руд, а для ґрунтового шару в районах уранових рудників характерний високий вміст радіонуклідів. Левова частка шкідливих речовин у зазначені об’єкти довкілля привноситься гірничими та металургійними комплексами, за винятком хіба що атмосферного повітря, де найбільшим забруднювачем залишається теплоенергетична галузь [248].

      Водночас, слід зазначити, що з великих обсягів видобутку в світі мінеральної сировини, яку обчислюють десятками мільярдів тонн, безпосередньо у виробництві використовується лише 5–10 %. Залишок видобутої сировини становлять відходи гірничодобувних та гірничопереробних виробництв. Ці відходи містять некондиційні корисні копалини, розкривні та уміщуючі породи, відходи гірничозбагачувальних та металургійних комплексів, які складають більшу частину (70–80 %) всієї маси твердих, рідких та газопилових відходів усіх основних виробництв [154].

      Вся работа доступна по Ссылке