Правове регулювання рекультивації земель гірничодобувної промисловості

     

      У загальній проблемі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів важливе місце займає проблема здійснення рекультивації порушених земель, правове регулювання порядку та умов проведення рекультивації, здійснення державного контролю за її належним виконанням. Розробка родовищ корисних копалин відкритим способом супроводжується безпосереднім порушенням великих територій земель, у результаті чого вони на значний термін вибувають з господарського використання. Україна має багату гірничопромислову історію, спадщиною якої стали порушені землі площею у 144,2 тис. га, що становить близько 0,3 % загальної території держави. Дані Держкомстату свідчать про щорічне порушення гірничими роботами 3,5 тис. га земель, у той час, як рекультивується лише 1,9 тис. га (54 %) [52]. Така істотна різниця між площами земель, що порушуються і відновлюються, підтверджує актуальність питання здійснення правового регулювання рекультивації земель.

      Найбільше порушених земель знаходиться у густонаселених Криворізькому і Керченському залізорудних, Донецькому та Львівсько-Волинському вугільних, Нікопольському марганцеворудному та Прикарпатському сірконосному басейнах. Великі площі порушених земель знаходяться безпосередньо в центрах густонаселених міст (Одеса, Миколаїв, Херсон, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Жовті Води, Павлоград, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кіровоград, Донецьк, Макіївка, Горлівка, Луганськ, Алчевськ, Стаханов, Євпаторія, Керч, Севастополь, Балаклава).

      Сучасна екологічна ситуація у м. Кривому Розі Дніпропетровської області виглядає критичною. Вказане у повній мірі стосується стану земельних ресурсів. Незважаючи на існування загальнодержавних і регіональних програм різного рівня, ситуація залишається напруженою, з огляду на недостатнє фінансування та проблеми менеджменту. Проблема посилюється тим, що більшість відвалів, шламосховищ, відпрацьованих кар’єрів, промислових полігонів, зачинених шахт перебуває в безпосередній близькості до житлових районів і являють собою екологічну загрозу для населення міста. У Криворізькому залізорудному басейні, на який припадало близько 50 % загальносоюзного видобування руди, щорічно переміщувалось у відвали 62 млн куб. м розкривних порід і 48 млн куб. м відходів збагачувального виробництва. Причому площі відвалів в багато разів перевищують площі самих кар’єрів: висота гребенів відвалів технологічно обмежена, тому величезні площі навколо залізорудних кар’єрів поступово перетворюються кам’яні розсипи. За період експлуатації родовищ під об’єкти гірничих підприємств у сільськогосподарських організацій басейна було відчужено більше 23 тис. га земель, з яких 21 тис. га було порушено.

      На сьогодні у відвалах Криворізького басейну накопичено більше 8,5 мільярда тонн розкривних порід, а площа відвалів перевищує 6 тис. га (в інших джерелах – 8,6 тис. га). Значна їх частина являє собою величезні техногенні об’єкти заввишки 50–150 метрів і площею 90–600 гектарів. При цьому велика кількість порушених земель використовувалась вже ліквідованими на теперішній час підприємствами, тому питання їх рекультивації залишається відкритим. Великі площі порушених земель займають зони обвалення та зсувів – у межах 5 тис. га. Взагалі землі промисловості займають майже 40 % (16,8 тис. га) території м. Кривого Рогу, з них 13,1 тис. га (78 %) використовуються підприємствами гірничо-металургійного комплексу для видобування корисних копалин. Загальна площа порушених земель у м. Кривому Розі складає 8,6 тис. га, з них відпрацьовано 1,7 тис. га.

      Водночас, протягом 2008 року, наприклад, рекультивацію у м. Кривому Розі здійснили: шахтоуправління «Арселор Міттал Кривий Ріг» на 2,76 га (технічну) і на 2,75 га (біологічну); «Хайдельберг Цемент Україна» на 2,81 га (технічну і біологічну); «Суха Балка» на 2 га (технічну).

      В свою чергу, як повідомив начальник Криворізького управління природокористування В. Нагорний, відповідне рішення Криворізької міської ради, яким був доведений до відома план рекультивації порушених земель, не виконали: Криворізький залізорудний комбінат, ДП «Кривбаспромводопостачання», вагонне депо «Батуринська», ДП «Придніпровська залізна дорога». Також претензії щодо несвоєчасного здійснення рекультивації порушених земель звучать на адресу Південного гірничозбагачувального комбінату, Інгулецького гірничозбагачувального комбінату, ВАТ «Кривий Ріг Цемент».

      Зазвичай, невиконання планів з рекультивації порушених земель пояснюється економічними причинами, але, на нашу думку, найбільшу проблему являють собою суб’єктивні чинники, а саме небажання засновників гірничодобувних підприємств інвестувати фінансові ресурси у діяльність, яка безпосередньо не призводить до отримання прибутку. З огляду на вказане, єдиним способом забезпечити своєчасне та ефективне проведення рекультивації порушених гірничодобувної промисловістю земель є створення досконалої нормативної бази, а також системи нагляду і контролю за її дотриманням (у тому числі шляхом притягнення винних осіб до відповідальності різних видів).

      Проблема відтворення земель, порушених гірничо-видобувними роботами, почала вирішуватись в Україні з 1962 року. Засновником наукового напрямку та наукової школи сільськогосподарської рекультивації порушених земель є вчений-ґрунтознавець М. Є. Бекаревич. Реалізуючи наукову ідею відновлення порушеної біосфери в ноосферу – «сферу розуму», він запропонував на відтворених територіях створити вигони, луги, лісові насадження, а також використовувати їх для цивільного, промислового і рекреаційного будівництва. За 60-річний період рекультивація земель зусиллями вчених наукової школи М. Є. Бекаревича – В. О. Забалуєва, І. П. Чабан, В. І. Шемавньова, перетворилася з вузьковідомчої в глобальну екологічну проблему і нову сферу знань. На підставі наукових праць були розроблені законодавчі і нормативні документи, які передбачали в проектах розробки корисних копалин відкритим способом обов’язкову рекультивацію порушених земель, їх захист від ерозії, формування здорового ландшафту, а також повернення відновлених земель для громадського використання.

      Слід зазначити, що ще у працях радянських вчених зверталась увага на необхідність включення до гірничого законодавства норм про охорону земної поверхні від шкідливого впливу гірничих робіт. Так, Н. Б. Мухітдінов зазначав, що Основи законодавства про надра СРСР та союзних республік повинні містити розділ VII «Охорона надр, охорона земної поверхні та інших об’єктів природи від шкідливого впливу гірничих робіт», до змісту якого б входили норми щодо порядку охорони земної поверхні від шкідливого впливу гірничих розробок.

      Вся работа доступна по Ссылке