Державний контроль за використанням та охороною земель гірничодобувної промисловості
Детальне наукове дослідження правових проблем здійснення державного контролю за використанням та охороною земель гірничодобувної промисловості є актуальним завданням вітчизняної юридичної науки. Проте у вітчизняній правовій літературі практично відсутні комплексні наукові (як теоретичні, так і прикладні) дослідження проблем державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема, земель гірничодобувної промисловості, які б ґрунтувалися на новітньому законодавстві. В той же час, окремим аспектам державного контролю за використанням та охороною земель були присвячені праці В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, Ц. В. Бичкової, Д. В. Бусуйок, Н. С. Гавриш, А. П. Гетьмана, О. А. Грицан, В. К. Гуревського, М. І. Єрофеєва, І. І. Каракаша, Н. Д. Красіліч, П. Ф. Кулинича, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. О. Погрібного, В. І. Семчика, Н. І. Титової, Г. В. Тищенка, В. І. Федоровича, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука та інших науковців.
Так, С. І. Хом’яченко сформулювала загальне визначення державного контролю за використанням та охороною земель як сукупності здійснюваних органами державної влади організаційно-правових заходів, спрямованих на спонукання суб’єктів земельного права, учасників земельних правовідносин до дотримання норм і виконання вимог земельного законодавства, а також запобігання правопорушенням з метою забезпечення раціонального з точки зору інтересів суспільства використання і охорони земель [244, с. 5]. З Великого енциклопедичного юридичного словника вбачається наступне визначення державного контролю – це одна з основних функцій державних органів, яка дає змогу отримувати достовірну і об’єктивну інформацію про фактичний стан справ на підконтрольному об’єкті, про стан виконання законів і державної дисципліни, про хід виконання відповідних рішень та рекомендацій; вживати оперативні заходи щодо запобігання, виявлення та припинення дій, що суперечать встановленим державою нормам [25, с. 173].
Система державного контролю за використанням та охороною земель являє собою складне утворення і включає низку органів виконавчої влади з певною ієрархічною структурою та напрямами контрольної діяльності, а також органи місцевого самоврядування, яким законом делеговано повноваження щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель [244, с. 10].
Слід зазначити, що деякі науковці приділяють увагу дослідженню і форм недержавного контролю, зокрема, питанням доцільності проведення аудиту та екологічної освіти та виховання. Наприклад, існують організації, які сприяють міжнародній співпраці у сфері освіти і дослідницької роботи – Спілка гірничохімічних професорів, які представляють найважливіші навчальні центри гірничодобувної промисловості, а також Федерація Європейських Мінеральних Програм (FEMP), яка була створена 16 грудня 1999 р. у Фаянсі [60].
Водночас саме державному контролю за використанням та охороною земель належить надзвичайно важлива роль у проведенні державної земельної політики. Відповідно до ст. 187 ЗК України, його основне завдання полягає у забезпеченні додержання всіма суб’єктами земельних відносин – органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами – вимог земельного законодавства України [75]. Саме завдяки державному, а також самоврядному і громадському контролю за використанням і охороною земель здійснюється моніторинг виконання положень чинного законодавства, забезпечується попередження земельних правопорушень, виявляються відхилення від норм чинного законодавства при використанні земельних ділянок громадянами і юридичними особами, а також видаються вказівки щодо усунення земельних правопорушень та при необхідності приймаються рішення щодо притягнення осіб, які допускають зазначені порушення, до юридичної відповідальності [63, с. 341]. І хоча буквальне розуміння норми ст. 187 ЗК України дозволяє стверджувати, що до таких суб’єктів не віднесені, приміром, іноземні держави, особи без громадянства, розширене тлумачення інших норм ЗК України у їх сукупності призводить до іншого висновку, а саме про те, що відсутність у ст. 187 ЗК України деяких суб’єктів є швидше недоліком юридичної техніки. Адже і за змістом, і за призначенням контролю діяльність останніх також має підпадати під дію норм глави 32 ЗК України.
Відповідно до ст. 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів [75]. Слід зазначити, що така редакція ч. 1 ст. 188 ЗК України набрала чинності відповідно до закону України від 16 жовтня 2012 р. і почала діяти з 09 грудня 2012 р. [173].
Вся работа доступна по Ссылке
