1.2. Правові засади діяльності Державної податкової служби України у сфері реєстрації та надання дозволів

     

      З метою всебічного дослідження правових актів, якими здійснюється нормативне регулювання реєстрації платників податків та порядок проведення дозвільної діяльності, а також задля формулювання визначення терміна «законодавство у сфері реєстраційної та дозвільної діяльності Державної податкової служби» вважаємо за необхідне зупинитися на аналізі питань теорії права щодо тлумачення саме поняття «законодавство». Аналізу проблеми визначення термінів «законодавство» і «податкове законодавство» приділили увагу у своїх наукових роботах вітчизняні дослідники, серед яких В.М. Вишновецький, М.М. Воронов, Н.В. Воротіна, Г.І. Дутка, Є.П. Євграфова, М.П. Кучерявенко, О.С. Лисенкова, І.М. Овчаренко, Н.В. Пронюк, та російські науковці А.В. Бризгалін, С.Л. Зівс, Є.М. Євстигнєєв, С.Г. Пепеляєв, Ю.О. Тихомиров та ін.

      У ст. 8 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Водночас у Конституції України, нормативно-правових актах і науковій літературі вживається поняття «законодавство», але чинні нормативно-правові акти не містять визначення цього терміна, що зумовлює дискусію науковців з зазначеного питання [58].

      Дефініції поняття «законодавство», наведені в наукових виданнях, характеризуються відносною єдністю розуміння вченими значення цього терміна. Наприклад, відповідно до визначення радянських вчених під ним потрібно розуміти зовнішню форму виразу об’єктивного права, ті акти, в яких втілюється воля панівного класу та формально закріплюється у вигляді загальнообов’язкових правил. Вчені зазначали, що в широкому значенні слова законодавством є весь комплекс нормативних актів, що видаються уповноваженими правотворчими органами, найважливішим з яких є закон; у цьому значенні законодавство становить єдину систему, частини якої взаємопов’язані та взаємопідпорядковані.

      У сучасній правовій науці термін «законодавство» найчастіше розуміється як система нормативно-правових актів, котрі регулюють суспільні відносини. У літературі зустрічаються пропозиції тлумачити цю категорію у трьох значеннях:

      1) у вузькому значенні – система законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади;

      2) у широкому значенні – система законів та інших нормативних актів, що їх приймає Верховна Рада України та вищі органи виконавчої влади, – постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України; 3) у найширшому значенні – система законів і постанов Верховної Ради України, указів Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій [224, с. 499].

      У нормативних актах у сфері оподаткування повсякчас вживаються поняття «закон» і «законодавство». У словниковій літературі наводиться визначення, згідно з яким законодавство – це сукупність, система законів, що діють у країні [218, с. 126–127]. Під час дослідження значення поняття «акти законодавчої влади» у філософському розумінні [218, с. 156–157] вчені дотримуються «вузького» погляду та тлумачать акти законодавчої влади як офіційні документи, що приймаються вищими представницькими органами державної влади – парламентами (закони, декларації, постанови тощо). При цьому дослідники зазначають, що в Україні юридичні форми, найменування, порядок прийняття і доведення до адресата таких актів визначаються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

      При цьому не можна не зауважити, що така позиція стосовно розуміння категорії «законодавство» як однієї з головних у всьому понятійному апараті правової науки має не лише прихильників. Так, Ю.О. Тихомиров зазначає, що можна назвати чимало проблем, які виникають у зв’язку з широким і вузьким тлумаченнями терміна «законодавство», але в будь-якому випадку не можна в межах цього поняття усувати різницю між законом та підзаконним актом, оскільки в деяких галузях права (в цивільному) цей термін вживається як синонім до терміна «нормативні акти» [221, с. 35].

      М.П. Кучерявенко попереджає, що надто розширена трактовка законодавства «розмиває» зміст цього досить багатоаспектного, системно структурованого поняття, стирає грані між законами як актами законодавства та всією сукупністю інших нормативних актів, що залежать від закону і визначаються ним [74, с. 39].

      І.М. Овчаренко стверджує, що у вітчизняній юридичній літературі та практиці останніх 15–20 років минулого сторіччя немає єдиного трактування терміна «законодавство», та пропонує власне визначення. З погляду вченого, законодавство держави – це система упорядкованих певним чином нормативно-правових актів вищої юридичної сили: законів як безпосереднього волевиявлення народу (референдуму) та його представницького органу – Верховної Ради, а також чинних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою. На думку інших дослідників, законодавством слід вважати всю сукупність нормативних форм права, тобто нормативних актів, якими встановлюються, змінюються чи скасовуються певні правові норми [226, с. 82].

      Ми згодні із позицією Ю.О. Тихомирова та поділяємо думку вчених, які застерігають від змішування понять «законодавство» та «акти законодавчої влади» і наголошують на необхідності обережного використання розширеного трактування поняття «законодавство» [221, с. 550].

      Особливої актуальності набуває вузьке та максимально конкретне тлумачення поняття «законодавство» в частині фінансових відносин держави та платників податків. З метою всебічного та комплексного дослідження законодавства у сфері реєстраційних та дозвільних процедур в діяльності Державної податкової служби (всієї сукупності нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини з питань реєстрації фізичних та юридичних осіб, надання дозволів, ліцензій на проведення господарської діяльності), будемо дотримуватись позиції вчених, відповідно до якої термін «законодавство» підлягає розширеному (а саме – широкому) тлумаченню. Зокрема, підтримуємо М.П. Кучерявенка, який зазначає, що термін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети постанови Кабінету Міністрів України, прийняті у рамках їх повноважень та відповідно до Конституції України та законів України. Вчені розглядають законодавство у цілому (упорядкована сукупність чинних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини) і як законодавство окремих галузей права (система правових норм, що регулює один із видів суспільних відносин -конституційне, адміністративне, кримінальне, трудове, цивільне та інше законодавство) [74].

      Вся работа доступна по Ссылке