Загальна характеристика діяльності Державної податкової служби України у сфері надання дозволів

     

      Теорією адміністративного права сформульовані загальні та особливі риси адміністративно-правових норм [13, с. 11–12], серед яких, зокрема, їх державно-владний характер, формальна визначеність загальнообов’язкових правил поведінки, мета – у забезпеченні організації та впорядкованості дій суб’єктів управлінської діяльності, створенні умов для реалізації і захисту прав і свобод громадян щодо яких управлінська діяльність здійснюється. Крім рис, притаманних нормам адміністративного права, при вирішенні питання про те, які саме відносини у межах господарської діяльності потребують адміністративно-правового регулювання, потрібно обов’язково враховувати особливості методу адміністративного права. Зазначається, що реалізація методу адміністративно-правового регулювання здійснюється шляхом використання приписів (встановлення обов’язків), встановлення заборон, надання дозволів [13, с. 73-77].

      Прискіпливий аналіз цих доктринальних положень дозволяє виділити головне щодо адміністративно-правового регулювання відносин у сфері підприємництва. Ним є функціонування управлінських інститутів публічної влади щодо створення умов для реалізації і захисту прав і свобод громадян у господарській діяльності [207, с. 82]. Дозволи є засобом діяльності управлінських інститутів публічної влади у сфері підприємництва.

      У науці адміністративного права предметом вивчення виступали поняття «дозвільна система», «дозвільне провадження». Так, доводилась доцільність вивчення дозвільної системи у широкому та вузькому смислах. У широкому смислі, на думку науковців, дозвільна система являє собою особливий порядок вчинення різними суб’єктами будь-яких дій, на які потрібно одержати спеціальний дозвіл. Дозвільна система у вузькому розумінні поширюється лише на об’єкти, безконтрольне володіння і використання яких може завдати шкоди громадському порядку, особистій безпеці громадян, може бути використано зі злочинною або іншою протиправною метою. Перелік таких об’єктів наведений у Положенні про дозвільну систему, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 р. [9; 102].

      Найбільшою мірою досліджені особливості здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи (В.А. Гуменюк, В.Л. Деков, Я.Ю. Кондратьєв, В.І. Краснов, С.Д. Подлінєв та інші) [32; 35; 36; 101]. Існує точка зору про тотожність дозвільної системи та ліцензування (Д.М. Бахрах, С.В. Ківалов, І.Г. Кириченко, Д.В. Осінцев, С.Д. Подлінєв та ін.). Проблема визначення місця дозвільного провадження в адміністративному процесі вивчалась С.В. Лихачовим [80]. Дозвільна діяльність у конкретній сфері суспільних відносин – у сфері використання ядерної енергії – вивчалась Г.І. Балюком [18]. У сфері підприємництва питання його адміністративно-правового захисту, а також легітимації суб’єктів підприємництва шляхом здійснення реєстрації, ліцензування, патентування вивчались Ж.О. Іоновою, Н.О. Саніахметовою, І.В. Солошкіною [46; 211; 212; 219].

      Питання про зміст дозвільної діяльності Державної податкової служби України взагалі не розглядалось і потребує вирішення не тільки на рівні теоретичних досліджень, але й з точки зору впровадження теоретичних розробок до чинного законодавства шляхом вдосконалення відповідних нормативно-правових актів або розробки нових. Перед тим як надати визначення дозвільній діяльності щодо підприємництва, слід дослідити зміст утворюючого поняття «дозвіл» та з’ясувати наявність чи відсутність різниці між поняттями «дозвільна система», «дозвільне провадження» та «дозвільна діяльність».

      Під дозволом розуміється офіційне санкціонування уповноваженими органами (посадовими особами) певних дій фізичних і юридичних осіб, яке здійснюється з метою забезпечення громадської безпеки, законності, охорони правопорядку, життя і безпеки громадян [80, с. 7–8]. У цьому аспекті мається на увазі дозвіл як певний документ. Адміністративне провадження трактують як сукупність окремих проваджень, кожне з яких становить певну єдність послідовно здійснюваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ. Дозвільні провадження віднесені до неюрисдикційних проваджень. Ними названі провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узгодження) на заняття певною діяльністю, з видачі ліцензій, з видачі дозволів на певні об’єкти та операції з ними, на проведення окремих заходів [13, с. 505–506].

      З урахуванням специфіки побудови вертикалі адміністративно-правових відносин на принципах взаємного служіння суспільства та держави дозвільне провадження можна визначити як особливий вид адміністративного провадження, сукупність послідовних дій, врегульованих адміністративно-процесуальними нормами, які забезпечують певний порядок реалізації дозвільної політики, відповідної конституційним положенням щодо напрямків державного будівництва [80, с. 12].

      У свою чергу, дозвільна діяльність Державної податкової служби України – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених посадових осіб, під час якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних і юридичних осіб на виконання певних дій або заняття певними видами діяльності у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів шляхом надання їм документів дозвільного характеру.

      Аналізуючи надані визначення, можна помітити їхню спорідненість та співвідношення включеності. Дійсно, дозвільне провадження являє собою різновид дозвільної діяльності, виступаючи окремою складовою частиною останньої як цілого, надаючи їй певну процесуальну форму.

      Стосовно дозвільної системи слід зазначити відсутність у наукових колах єдиного підходу до визначення її сутності та змісту. Не зупиняючись детально на розбіжності теоретичних думок, наведемо найбільш загальну і, на наш погляд, точну і повну дефініцію, надану О.В. Харитоновим: дозвільна система – певна сукупність правовідносин, що виникають з метою забезпечення суспільної безпеки між органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими видавати дозволи, з одного боку, а також фізичними або юридичними особами – з іншого, щодо можливості здійснення останніми дій, спрямованих на придбання в особливому порядку певних прав або повноважень заявником з приводу користування такими речовинами, матеріалами, предметами або зайняття видами діяльності, які можуть бути небезпечними для життя і здоров’я людини, загрожувати державним інтересам, з наступним здійсненням контролю і нагляду з боку дозволяючої сторони за дотриманням встановлених правил, а так само притягненням винних (при наявності підстав) до встановленої законом відповідальності [225, с. 7–8].

      Як і кожна система, дозвільна система являє собою складну сукупність взаємозалежних підсистем. Складовими елементами цієї системи є: 1) суб’єкти дозвільної діяльності; 2) об’єкти дозвільної діяльності; 3) предмети правовідносин, що виникають у сфері дозвільної діяльності; 4) особливий порядок діяльності суб’єктів і об’єктів дозвільної діяльності.

      Таким чином, можемо стверджувати, що дозвільне провадження є складовою дозвільної діяльності, яка, у свою чергу, являє собою один із головних елементів дозвільної системи.

      Вся работа доступна по Ссылке