Ґенеза змісту категорій господарського розвитку та ролі в ньому людини в економічній теорії
Протягом усього періоду накопичення знань про природу функціонування суспільства економічна наука веде пошук розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням його існування, що акумулюються у поняттях суспільного відтворення, економічного зростання, соціально-економічного, господарського розвитку. Вітчизняні вчені, зокрема Л. Проданова, здійснивши семантичний аналіз у монографії [304] основних понять соціально-економічної динаміки дійшла висновку, що економічне зростання, відтворення, розвиток і трансформації виступають складовими, різновидами динамічного процесу, тому мають досліджуватись у системному взаємозв’язку [304, с. 16, 296].
Загальновизнане значення поняття розвитку означає спрямований, необоротний процес зміни матерії та свідомості, у результаті якої виникає нова якість об’єкту, його складу і структури [78]. Розмежування еволюційної та революційної форми розвитку ґрунтується на різних темпоритмах та механізмах розвитку. Еволюційна форма передбачає поступову та поступальну і кількісну, і якісну зміну, механізм переходу кількості у якість. Революційна форма розвитку торує шлях через швидку, стрибкоподібну зміну якості системи, у синергетиці він визначається як фазовий перехід. Спрямованість та якість розвитку вказує на прогресивну чи регресивну гілку, що відповідно визначаються розквітом чи деградацією суспільства в цілому або окремих його складових.
Науковий аналіз процесів соціально-економічної динаміки бере свої витоки в концепції суспільного відтворення, що є невід’ємною складовою, можна сказати, ядром фундаментальної економічної науки. Розвиток її методології зумовлюється не лише науковими досягненнями в економічній теорії, але й в інших галузях науки, а також розвитком загальних гносеологічних та онтологічних уявлень.
Поняття суспільного відтворення означає відновлення всіх необхідних елементів життєдіяльності соціуму, а саме: економічних ресурсів (зокрема народонаселення), виробництва благ як матеріальної основи життя, суспільних відносин, життєвого (природного) середовища. Саме тому, починаючи з появи людини як біологічної істоти і до сьогодення, економічна проблема відтворення та господарського розвитку не перестає бути актуальною.
Рушійні сили та чинники суспільного розвитку здавна становлять інтерес для економічної науки. В історії соціально-філософської думки виділяється ідеалістична та матеріалістична гілка детермінованості суспільного розвитку. Відповідно до першої, в основі розвитку лежить духовний чинник суспільства, його представниками є А. Августин, М. Бердяєв, Гегель, І. Гердер, Кондорсе, О. Конт, В. Кутирєв, П. Сорокін, Л. Уорд, А. Тойнбі, К. Ясперс та інші. Матеріалістична традиція ґрунтується на географічному детермінізмі (Ш. Монтеск’є, Г. Бокль, Ф. Ратцель, Г. Плеханов, П. Савицький, Г. Гримм, А. Хеттнер та інші), демографічному (Т. Мальтус, П. Струве, М. Федоров, К. Ціолковський та інші), економічному (Р. Джонс, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, Дж. Міллар, Дж. Роджерс, У. Ростоу), технологічному (Р. Арон, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, О. Тоффлер та інші) детермінізмах.
Не дивлячись на різноманіття поглядів на чинники суспільного розвитку, та історично доведену їх певну значущість на певних рівнях знань про суспільство, на зламі тисячоліть відбувається осмислення того, що досягнення результатів економічного відтворення у вигляді економічного зростання, матеріального багатства виступає умовою, засобом для формування і реалізації нової концепції людського розвитку як коеволюції природного та штучного світу з опорою на морально-ціннісні, духовні сили людства. Відповідно до обраного напрямку досліджень актуалізується пошук ендогенних чинників розвитку господарства, зокрема виявлення нової ролі та місця людини у вказаних процесах, суб’єктно-орієнтованого підходу до економіки знань та інновацій.
Відтворення як господарська проблема постає в усі часи та епохи існування людства, але як категорія наукового пізнання воно стає предметом досліджень економічної науки лише після виокремлення останньої в окрему галузь знань, тобто в процесі формування класичної школи політичної економії. У соціально-історичному аспекті цей період є добою утвердження індустріальної економіки, а також відповідного ранньоіндустріального суспільства, первинним поштовхом появи якого стала за виразом Д. Белла «революція пару» [44, с. 28] і пов’язана з нею подальша широкомасштабна дифузія технічних досягнень в усі сфери життєдіяльності людини.
Вся работа доступна по Ссылке
