Холістичний персоналізм як методологічна основа дослідження людини в господарському розвитку
Сучасна методологія економічної теорії ввібрала у себе різнобарвну палітру філософського осмислення та природничо-інструментального підходу щодо бачення суб’єкта господарського розвитку. Клубок невирішених методологічних суперечностей та практичних проблем вимагають нової методології, яка б відповідала методологічній конструкції «економіка для людини», а не «людина в економіці» [88, с. 34]. Концепція людини в економіці сформована методологічними позиціям трудової теорії вартості А. Сміта, К. Маркса, політекономії Дж. С. Мілля, А. Маршалла, economics П. Самуельсона. Розмежування об’єкта та суб’єкта індустріальної економіки ґрунтувалося на співвідношенні матеріальне багатство – мета, людина – засіб його досягнення. Відповідно господарський розвиток підпорядковується структурам матеріально-грошового капіталу, який виступає основною формою багатства суспільства [88, с. 30-34]. Ідея базису і надбудови К. Маркса, підкріплена переможною ходою промислової революції, сприяла домінуванню економцентризму, тобто висуванню економіки у центр суспільного розвитку та узалежненню від неї «культури, релігії та мистецтва» [432, с. 558]. В економіці знань, яка має «технологічний фасад» але віддає пріоритет «культурній ідентичності, релігії та моралі» [432, с. 559], суб’єктність людини набуває особливого значення. Іншими словами, йдеться про формування методології загальноцивілізаційного процесу, в якому «універсальний розвиток людини, продуктивні сили індивіда, багатство людської особистості, людських сил виступають» як мета та «кінцевий результат суспільного виробництва» [89, с. 34] та процесів вивільнення людини із лещат економічної необхідності [246].
Світ плюралістичний і в ньому діють як детерміновані, так і стахостичні процеси, останні виникають внаслідок складності системи, тому майбутнє не може бути лінійно виведено із минулого. Зокрема, «наукове уявлення про сучасну господарську систему не може бути виведено із властивостей якоїсь «клітинки» будь-то абстрактна праця чи корисність» [278, c.67], розкриті у марксизмі, класичній та неокласичній теорії, або статусна приналежність чи трансакційна активність інституціоналізму. Методологія «економіки в людині» (А Гальчинського, Л. Грєбнєва) [89; 106], «економіки людини» (В. Марцинкевича, І. Соболєвої) [247], «економіка для людини» (О. Бузгаліна) [68] «економіки з людським обличчям» (К. Флекснер) [454], гуманістичної економіки (А. Печчеї) [294] лише формується, але вже зараз є зрозумілим те, що революційне багатство сучасного суспільства криється у багатстві людської особистості, отже розвиток економіки підпорядкований розвитку людини. У такій економіці «засоби і мета розвитку взаємно поглинаються: виступаючи як безпосередній носій інформації та знань, як основний виробничий ресурс та провідна форма багатства, людина реалізує себе не лише як суб’єкт, а й як безпосередній об’єкт виробничого процесу» [89, с. 36].
Такий поворотний пункт у господарській діяльності вимагає оновлення методології дослідження ролі людини у зароджуваній економіці знань. Мова йде про процес олюднення економічної теорії, відродження її гуманістичних начал, започаткованих класиками економічної думки та розвинутих у працях учених-гуманістів ХХ століття. Методологічною основою такого оновлення, на нашу думку, може стати синтез принципів холізму та індивідуалізму, одухотворений ідеєю іманентної креативної активності особистості, які відображаються у холістичному персоналізмі.
Відомі принципи індивідуалізму та холізму (див. додаток Г) за умов становлення економіки знань одержують нове звучання, пов’язане із визнанням неповторності та максимальної цінності особистості, творчого начала цілісної людини, а не Homo eсonomicus – людини абстракції. Індивідуалізм утверджує пріоритет свободи та неповторності окремої людини, з цієї позиції людина як суб’єкт господарської діяльності є завжди індивідуально-емпіричним суб’єктом. Проте людина у дійсності завжди відображає конкретно-історичний час та простір свого існування, отже вона є відбитком соціуму, в якому постає особистістю, суб’єктом суспільства, озброєним духовно-творчими цінностями, зокрема знаннями, та обмеженим суспільними нормами і правилами.
За визначенням, що наведено у великому тлумачному словнику української мови «принцип холізму полягає в пріоритетному розгляді цілого з точки зору нових якостей, цілісних властивостей, які проявляється тільки при спільній взаємодії частин, елементів. Онтологічним ідеалом холістичної позиції визнається цілісність світу, яка розглядається як у якісному, так і кількісному ракурсах. У категорії цілого синтезується матеріальне й ідеалістичне, об’єктивне і суб’єктивне, найвищою формою органічної цілісності є людська особистість» [78, 903-904 с.]. Таким чином, саме людська особистість як характерна риса людини як біовиду є першоосновою холістичного бачення світу. Безпосередньо особистісні можливості ґрунтуються на персоналістському розумінні особистості Е. Муньє, М. Бердяєва та інших гуманістів.
Вся работа доступна по Ссылке
