Інституціональна архітектоніка суб’єкта розвитку в умовах становлення економіки знань
Складний процес формування суб’єкта господарського розвитку пов’язаний із посиленим впливом холістичних зв’язків у метасистемі «природа – людина – суспільство» та визначальною роллю в еволюції структур розвитку, які складаються в результаті діалектичного взаємозв’язку продуктивних сил та соціально-економічних відносин. На рис.1.2., представленому у першому розділі, структури розвитку позначені через інституціональну структуру суспільства.
Складність інституціональної організації суспільства обумовлює важливу особливість інституціональної архітектоніки, яка досліджує інститути, що забезпечують функціонування соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні, їхню структуру та співвідношення. Динаміка соціально-економічних відносин у такій позиції зумовлена специфікою інституціональної основи суспільства [209].
Родове поняття інституціоналізму – поняття інституту, ввібрало в себе декілька значень, під ним розуміють досить широке коло форм регулювання поведінки людини та соціально-економічних відносин, вони «виступають способами і механізмами впорядкування людської життєдіяльності в єдності її економічної, екологічної, соціальної, духовної і політичної сфер» [124, с. 10], «вони регулюють поведінку людини, створюють умови для її стабільного існування та відтворення; являють пануючий спосіб мислення, а також стереотипи поведінки, суспільні звички, народні перестороги; колективні дії із контролю, вивільнення та розширення індивідуальної дії; структуру економічного механізму» [378, с. 99].
Дж. Ходжсон визначає регулюючу функцію інститутів у спрямованості мислення, очікувань та діяльності людини. Інститути одночасно накладають обмеження на поведінку людей та створюють умови для розширення можливостей вибору дій [469, с. 12]. Вони не лише залежать від діяльності людини, але й формують її, оскільки вплив інститутів спрямований, перш за все, на коригування людської поведінки, а вже через її зміну – на організаційні зміни.
В. Дементьєв, аналізуючи поняття інститутів на основі систематизації надбань інституціональної теорії, узагальнює його ознаки. Перш за все поняття інститутів дозволяє розглянути координацію господарської діяльності ширше, ніж у неокласиці, де вона обґрунтовується з позиції раціонального економічного вибору. Прийняття господарського рішення відбувається не лише під впливом розрахунку витрат і зисків на основі ринкових цін, а й під впливом інституціональних чинників, які дозволяють описати механізми господарської поведінки суб’єкта, що проявляється не лише у ринковому середовищі [124].
Інститути виступають соціальною структурою, що виражає наявність суспільного зв’язку між людьми. «Будь-який інститут пов’язаний із соціальними взаємодіями» – стверджує Дж. Хождсон [469, с. 43]. Дж. Найт наголошує на тому, що «соціальні інститути розповсюджені там, де індивіди прагнуть жити та працювати спільно» [цит. за 124]. Д. Норт розмежовував інститути, розуміючи під ними «правила гри», і організації, наділяючи їх роллю гравців. Інститути задають рамки сприйняття людиною її інтересів, поряд з цим людина може змінювати інституціональні рамки, що доводить двобічний вплив інститутів та людини [270].
Вся работа доступна по Ссылке
