Трансформація процесів праці та творчості як атрибутів суб’єкта розвитку
Широкий спектр сфер, у яких протікають відтворювальні процеси, обумовлює виникнення, функціонування та розвиток величезної кількості видів діяльності, які забезпечують існування суспільства. До них належать не тільки господарська, економічна, але й гентильна, духовна, екологічна діяльності. Долучаючись до теорії атропосоціогенезу К. Маркса та Ф. Енгельса, слід відзначити, що основою відтворення виступає практична, виробнича діяльність.
Сучасним змінам характеру та змісту праці присвячено багато праць як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, зокрема, Д. Белла, Д. Богині, О. Бузгаліна, Ю. Васильчука, А. Гальчинського, В. Гейця, Б. Гєнкіна, А. Горця, В. Єльмєєва, В. Іноземцева, М. Кіма, Д. Коклана, А. Колота, А. Коровського, Е. Лібанової, Л. М’яснікової, Д. Пінка, Е. Тоффлера, С. Тютюнникової та багатьох інших. Проте й досі не поставлено крапки в розробці проблеми трансформації праці, що викликає жвавий інтерес дослідників.
Людина як біосоціальне єство самовідтворюються відповідно до біологічних і фізіологічних законів природи та виробляє, або точніше, творить себе як особистість. Відомий вітчизняний вчений, А. Гальчинський пише: «Праця створила й водночас створює людину, конституює її як особистість, розвиває багатство її суспільної природи й суто біологічне втілення протягом усього розвитку людини» [88, с. 88].
Біологічне відтворення забезпечується не лише матеріальними умовами, які створюються у сфері економічного відтворення, а й соціальним відтворенням, у результаті якого відбувається соціалізація людини. Соціалізація є необхідною умовою перетворення людини із біологічної істоти у суспільну, формування повноцінного члена суспільства, суб’єкта господарської діяльності, у якій простежуються вся гамма «взаємозв’язків із універсумом» [60, с. 106].
Соціалізація відбувається через активізацію свідомості у різних її формах, що забезпечується відповідними соціальними інститутами (сім’єю, державою, релігією, правовими нормами, ідеалами, базовими цінностями, системою освіти і науки тощо), отже вона виступає необхідною умовою біологічного та економічного відтворення. Усі ці процеси здійснюються через реалізацію функції праці людини, завдяки якій відбувається удосконалення не лише засобів діяльності, а й продуктивних сил самої людини, розвиток її креативного, інтелектуального потенціалу.
В історичному матеріалізмі через поняття діяльності розкривається природа праці як особливого виду людської діяльності; саме праці відводиться роль рушійної сили історії, фундаменту людського життя. Трудова діяльність у різні історичні епохи неоднакова, як і роль, можливості, здібності суб’єкта цього процесу. Технологічні революції щоразу змінюють базові технології, відповідні їм знаряддя виробництва, характер впливу на предмет діяльності та як наслідок – зміст усієї діяльності, пріоритетність конкретних видів праці, що застосовуються для її здійснення. Із розвитком технічної оснащеності технологічних процесів виробництва зростають вимоги до специфічних знань та операційних умінь суб’єкта виробництва. Поряд з цим і фізична, і розумова, і творча, і духовна праця не витісняють одна одну. У процесі цивілізаційного розвитку вони доповнюють одна одну, але ступінь їхньої комплементарності змінюється. Тобто ці види праці в різних пропорціях доповнюють одна одну при здійсненні суспільного відтворення, в якому об’єктивно зростає роль людського чинника.
Вся работа доступна по Ссылке
