Еколого-економічні проблеми орендної моделі землекористування
Одним із головних наслідків земельної реформи, яка триває в Україні з 1991 року, стала демонополізація державної форми власності на землю та тотальна парцеляція сільськогосподарського землекористування.
В той же час, подрібнення та приватизація сільськогосподарських земель та їх розподіл серед колишніх працівників колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) так і не змогли стати основою для сталого соціально-економічного розвитку аграрної сфери та розвитку індивідуальних (сімейних) форм ведення сільського господарства.
Фактично, за час проведення земельної реформи в Україні була реалізована державна політики, що спрямовувалась на соціалізацію сільськогосподарських земель – їх порівняно рівний перерозподіл проміж колишніх працівників КСП. Але, зважаючи на те, що культура самостійного господарювання в українському селі практично була викоренена за сімдесят років існування СРСР, коли самостійні господарі – «куркулі» – вважалися класовими супротивниками і ворогами радянської влади , власниками земельних часток (паїв) переважно стали сільські мешканці, які не мали досвіду самостійного ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також не мали для цього відповідних матеріально-технічних засобів, фінансових ресурсів, освіти та підприємницьких навичок. Сільськогосподарська виробнича діяльність типового українського селянина переважно обмежується присадибною земельною ділянкою , яка використовується для продовольчого забезпечення власника та членів його родини.
Таким чином, земельні відносини у аграрному секторі економіки України вимушено набули орендного характеру, адже власники земельних часток (паїв) самостійно майже не займаються сільськогосподарською виробничою діяльністю на безоплатно одержаній ділянці (земельному паї), а основними землекористувачами на умовах оренди стали сільськогосподарські підприємства, що у переважно утворювалися на теренах колишніх КСП.
За таких умов, потребує глибокого вивчення та переосмислення досвід розвитку орендних відносин у сільськогосподарському землекористуванні України, а також його економічні, соціальні та екологічні наслідки.
Ґрунтовного наукового аналізу потребують наслідки функціонування створеної в Україні орендної моделі сільськогосподарського землекористування, при якій реальні товаровиробники фактично позбавлені прав власності на основний засіб виробництва. Лише на основі такого аналізу можуть бути розроблені рекомендації щодо формування ефективної державної політики у галузі земельних відносин.
Основою для парцеляції сільськогосподарського землекористування стали Укази Президента України від 10.11.1994 р. № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та від 08.08.1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Згідно останнього, паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Вся работа доступна по Ссылке
