Захист прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів

     

      Державний апарат, відповідно до покладених на державу завдань та функцій, складається з різних за своєю природою, статусом і повноваженнями державних органів, що здійснюють державне врядування у різноманітних галузях суспільних відносин. Реалізація правоохоронної функції держави із охорони й захисту засад конституційного ладу, забезпечення законності та правопорядку вимагає формування у межах єдиного державного механізму окремої системи правоохоронних органів, специфіка правоохоронної діяльності яких обумовлює їхню внутрішню функціональну і організаційну неоднорідність. При цьому, на думку А. М. Подоляки, захист прав і свобод людини і громадянина у діяльності правоохоронних органів вимагає використання різних заходів примусу, переконання, виховання, роз’яснення, адміністративного попередження і припинення [515, с. 17]. Тому, на рівні з контролюючими органами й органами прокуратури, слід також виділяти мілітаризовані правоохоронні органи, воєнізована організація яких напряму пов’язана із своєрідністю виконуваних ними правоохоронних функцій, що передбачають можливість і реальне застосування певних примусових силових заходів в інтересах повного і своєчасного попередження, припинення та усунення будь-яких порушень законності й прав громадян.

      У зв’язку із цим, діяльність мілітаризованих правоохоронних органів має виступати одним з найбільш ефективних різновидів охорони правопорядку та захисту прав громадян. Вказане, у свою чергу, потребує адекватного адміністративно-правового регулювання організації мілітаризованих правоохоронних органів, попередження правопорушень у їхній діяльності та її орієнтування не лише на забезпечення державних інтересів, але й безпосередньо на охорону інтересів конкретної особи.

      Зазначимо, що організація та діяльність мілітаризованих правоохоронних органів до цього вже розглядалась такими вченими як С. В. Зливко [516], Б. М. Марченко [517], М. С. Небеська [518], О. В. Негодченко [519], С. П. Пономарьов [520], Б. М. Ринажевський [521] та інші. Разом із тим, подібні дослідження, перш за все, спрямовуються на розкриття загальних аспектів побудови лише окремих мілітаризованих правоохоронних органів, не розглядаючи і не характеризуючи правозахисний аспект їхньої діяльності. З огляду на це вбачаються актуальними питання захисту прав громадян у діяльності мілітаризованих правоохоронних органів.

      Передусім, відмітимо, що поняття мілітаризованих правоохоронних органів виступає своєрідним синтезом категорій «правоохоронні органи» та «мілітаризовані державні органи». Перша з них детально нами вже розглядалась у п. 2.1 Розділу 2 та, відповідно, узагальнено може бути визначена як органи державної влади, основним напрямком діяльності яких є фахове здійснення на професійній основі правоохоронної діяльності. Відтак, керівними у розумінні правоохоронного органу вбачаються державна приналежність і функціональна спрямованість. Поняття мілітаризованих державних органів безпосередньо ґрунтується на поділі державної служби на цивільну і мілітаризовану. Така позиція у науці також поділяється В. Я. Малиновським [522, с. 113], А. В. Петришиним [523, с. 142] і М. І. Іншиним [524, с. 129-131], зокрема, останній називає наступні ознаки мілітаризованої служби: виконання особливих охоронних завдань; можливість і реальне застосування примусу; озброєння; спеціальний правовий статус і вимоги до працівників; сувора ієрархія та дисципліна, спеціальні звання. Отже, головною і, у той же час, найбільш наочною рисою мілітаризованих державних органів виступає озброєність, позаяк всі інші їх ознаки тією чи іншою мірою можуть бути властиві й цивільним правоохоронним органам.

      Відповідно до цього, під мілітаризованими правоохоронними органами пропонуємо розуміти саме озброєні органи державної влади, що фахово і на професійній основі здійснюють захист та охорону засад конституційного ладу, у тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, а також законності та правопорядку. А тому до них першочергово слід відносити Службу безпеки України, Управління державної охорони, Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, Державну прикордонну службу України, Державну кримінально-виконавчу службу України, міліцію, внутрішні війська МВС України та деякі інші мілітаризовані правоохоронні органи.

      Захист прав громадян у діяльності такого мілітаризованого правоохоронного органу як Служба безпеки України посідає визначальне місце у компетенції органу безпеки Української держави. Так, згідно зі ст. 2 Закону України від 25.03.1992 р. № 2229-XII, завданнями Служби безпеки України прямо визначаються «захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, …законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб», а також «попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій» [319]. Разом із тим, слід вказати на деяку неточність формулювання завдань Служби безпеки України, серед яких державний суверенітет, конституційний лад і територіальна цілісність необґрунтовано розглядаються окремо один від одного; згадуються державні, але не суспільні інтереси; йдеться тільки про права, але не свободи і законні інтереси людини і громадянина. До того ж, недостатньо чітко характеризуються повноваження Служби безпеки України в частині протидії правопорушенням, фактично не передбачаючи будь-яких конкретних меж такої діяльності органу безпеки. Відтак, усе вищевикладене, хоч в цілому й відображає окремі функціональні напрямки діяльності Служби безпеки України, проте, у хаотичному і безсистемному вигляді, ще не дозволяє беззаперечно характеризувати її головні орієнтири.

      З огляду на це актуалізується законодавче закріплення основного завдання Служби безпеки України, яке, відповідно до її статусу як органу державної безпеки, має полягати виключно у забезпеченні національної безпеки України. А виходячи з положень ст. 1 Закону України від 19.06.2003 р. № 964-IV [317], що роз’яснює поняття національної безпеки, в даному разі йтиметься насамперед про захист життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави як визначальний орієнтир у діяльності Служби безпеки України як мілітаризованого правоохоронного органу. Подібну думку також висловлює В. М. Дубінчак [185, с. 16], який вбачає реалізацію правоохоронної діяльності органів Служби безпеки України в триєдиній охороні й забезпеченні безпеки особи, суспільства і держави.

      Поза цим, маємо констатувати неузгодженість завдань і повноважень Служби безпеки України, зокрема, наприклад, забезпечення захисту державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України з боку окремих осіб та організацій визначається одночасно як завдання і конкретне повноваження Служби безпеки України згідно з ч. 1 ст. 2 і п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України від 19.06.2003 р. № 964-IV [317]. Інше ж завдання Служби безпеки із захисту науково-технічного потенціалу України взагалі жодним чином не відображене у безпосередніх завданнях органу безпеки. На нашу думку, в цілях ефективної правозахисної діяльності Служби безпеки України першочергово мають бути сформовані саме адекватні адміністративно-правові засади її організації, які б, передусім, законодавчо визначали місце захисту прав громадян у компетенції органу безпеки, правозахисні повноваження, фахові структурні підрозділи, а також порядок здійснення і гарантії захисту прав громадян у діяльності Служби безпеки України. Також варто погодитись із О. М. Полковніченко [525], що ефективне забезпечення прав і свобод людини у правоохоронній діяльності Служби безпеки України вимагає гуманізації її діяльності, встановлення партнерських відносин із народом, удосконалення форм, методів і засобів забезпечення прав і свобод людини.

      Вся работа доступна по Ссылке