Особливості захисту прав громадян у діяльності громадських об’єднань, які виконують правоохоронні функції

     

      Ефективний захист прав громадян, втім, так само як і реалізація інших завдань правоохорони, вимагає формування цілісної, узгодженої й багатопрофільної правоохоронної системи, основу якої складають правоохоронні органи, що фахово і на постійній основі здійснюють охорону правопорядку та захист прав громадян. Разом із тим, в умовах демократичної соціальної правової держави захист прав громадян не може бути виключною монополією одних лише державних правоохоронних органів, потребуючи широкого залучення різноманітних інститутів громадянського суспільства. Серед іншого, йдеться й про недержавні організації, залучення яких до реалізації правоохоронної функції держави істотною мірою забезпечує попередження, своєчасне виявлення та припинення порушень прав громадян, а також сприяє нормалізації відносин населення та правоохоронних органів, спільна і злагоджена правоохоронна діяльність яких постає необхідною умовою дієвості захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина.

      У той же час, варто вказати на існуючий на сьогодні деякий формалізм в організації подібних об’єднань, які виконують правоохоронні функції, неоднозначний правовий статус, компетенцію й гарантії їхньої діяльності, непослідовність і недостатність державної підтримки розвитку участі громадськості у здійсненні правоохоронних повноважень, зокрема, з приводу захисту прав громадян. Це, у свою чергу, породжує неоднозначність оцінок сутності та значення правозахисної діяльності громадських правоохоронних формувань, зокрема, якщо В. К. Колпаков [541, с. 3] зауважує активізацію діяльності громадських формувань з правоохоронними функціями, то, на думку О. М. Музичука [542, с. 9], членство у таких організаціях і у радянські часи, і на сьогодні має переважно лише декларативний характер. При цьому, Указом Президента України від 16.06.1999 р. № 650/99 [543] прямо відзначається нагальність відновлення роботи громадських формувань з охорони громадського порядку як фактор підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ й поліпшення профілактики правопорушень.

      Зазначимо, що загальна проблематика залучення окремих громадян та їх об’єднань за різними напрямками правоохоронної діяльності раніше вже розглядалась такими вченими як А. М. Долгополов [544], Д. С. Каблов [545], В. І. Московець [546], О. М. Музичук [547], М. М. Новіков [548], І. Ф. Фісенко [549] та інші. У той же час, такі наукові роботи присвячені або дослідженню найбільш загальних аспектів участі громадськості у правоохоронній діяльності, або ж специфіці окремих її форм, здебільшого не розглядаючи значення діяльності громадських об’єднань у виконанні правоохоронної функції. З огляду на це й вбачаються актуальними особливості захисту прав громадян у діяльності громадських об’єднань, які виконують правоохоронні функції.

      Передусім відмітимо, що залучення громадян та їх об’єднань до правозахисної діяльності є виваженим і послідовним, науково обґрунтованим і практично виправданим кроком, що ґрунтується на певних матеріальних і правових передумовах, які й зумовлюють існуючі реалії захисту прав громадян у діяльності громадських об’єднань, які виконують правоохоронні функції.

      Так, серед матеріальних факторів захисту прав громадян відповідними громадськими об’єднаннями необхідно першочергово виділити інтенсифікацію розбудови в Україні громадянського суспільства і формування правової держави, що передбачає активну участь громадськості в управлінні суспільними справами, обмеження державної монополії на регулювання суспільних відносин, встановлення партнерських відносин населення і органів державної влади, зокрема, правоохоронних органів. Інакше кажучи, громадянське суспільство не може лишатися осторонь питань захисту прав її членів. З цього приводу О. Г. Ярема [550, с. 161] також наголошує, що участь у правоохоронній діяльності широких верств громадськості є одним з основних важелів підвищення ефективності охорони громадського порядку, захисту прав і свобод громадян та зміцнення правопорядку в державі. З іншого боку, слід зважати, що практика організації спеціальних громадських правоохоронних формувань не є виключною властивістю демократичного державного устрою, наочним прикладом чого виступає широкомасштабне створення подібних громадських структур у СРСР. При цьому, за даними А. П. Закалюка [551, с. 220], у середині 70-х років минулого сторіччя в одній лише Українській PCP функціонувало близько 35 тис. добровільних народних дружин.

      Іншими матеріальними передумовами захисту прав громадян у діяльності громадських правоохоронних формувань є очевидна неспроможність державних правоохоронних органів однаково ефективно вирішувати всі завдання правоохорони, позитивний вплив громадськості на форми й методи їхньої правоохоронної діяльності, а також висока превентивна та виховна роль діяльності громадських правоохоронних формувань, що забезпечує зниження латентності правопорушень, нейтралізацію їх причин і умов, своєчасне реагування на випадки будь-яких протиправних діянь. Відповідно, маємо приєднатися до висновку О. С. Воробця [552, с. 82], що через особисту участь громадян в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю відбуваються позитивні зміни і у правосвідомості самих людей. Таким чином, активізація залучення громадськості до здійснення правоохоронних заходів становить об’єктивну необхідність розвитку в Україні системи захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Це, у свою чергу, розкриває значення залучення громадських правоохоронних формувань до захисту прав громадян, що узагальнено полягає в забезпеченні широкої участі населення у протидії правопорушенням і сприянні правозахисній діяльності правоохоронних органів. В якості правових передумов першочергово слід розглядати положення Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР [1], ч. 3 ст. 27 і ч. 5 ст. 55 якої гарантують право громадян будь-якими не забороненими законом засобами захищати життя і здоров’я, права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із конституційних шляхів реалізації громадянами України даного права на захист виступає передбачена ч. 1 ст. 36 Основного Закону свобода об’єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод. При цьому, право на утворення громадських формувань, у тому числі правозахисної спрямованості, на нашу думку, належить визнавати на конституційному рівні не тільки за громадянами України, але також і за іноземцями та особами без громадянства. Крім цього, вбачається дещо невиправданим допущене у Конституції України обмеження мети вказаних громадських організацій захистом лише прав своїх членів, що виступає формальною перешкодою здійснення ними захисту прав інших осіб. До речі, подібне обмеження мети діяльності громадських формувань містилось і у ч. 1 ст. 1 нині вже не чинного Закону України від 16.06.1992 р. № 2460-XII [553], тоді як ч. 1 ст. 1 чинного Закону від 22.03.2012 р. № 4572-VI [554] орієнтує громадські об’єднання на здійснення та захист прав і свобод не тільки їх членів.

      Вся работа доступна по Ссылке