Зарубіжний досвід захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та можливості його використання в Україні
Охорона та захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина виступають одними з рис демократичної соціальної правової держави та розвиненого громадянського суспільства. Утвердження й забезпечення реальності прав громадян складають основу сучасного розуміння соціального призначення держави, а в контексті встановлення на міжнародно-правовому рівні принципу непорушності прав людини їх гарантування становить головний обов’язок кожної без виключення держави незалежно від реалій її суспільного ладу. Як і в Україні, захист прав громадян у зарубіжних країнах істотно впливає на вектори державної політики, реалізується усім державним механізмом та, головним чином, у діяльності відповідних правоохоронних органів, що покликані фахово і на постійній основі здійснювати охорону правопорядку й захист прав громадян. Організація і практика правозахисної діяльності правоохоронних органів у кожній державі мають власну специфіку, що визначається особливостями державного устрою, станом суспільних відносин, іншими політичними, правовими, економічними, соціальними і моральними чинниками.
Вивчення досвіду організації захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів у зарубіжних країнах дозволяє об’єктивно оцінити і спрогнозувати поточні та віддалені тенденції розвитку національної моделі правозахисної діяльності правоохоронних органів, своєчасно виявити її недоліки та скорегувати адміністративно-правове регулювання і практику, використати позитивні й вже апробовані аспекти зарубіжного досвіду захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів.
Зазначимо, що окремі питання правозахисної діяльності правоохоронних органів іноземних держав висвітлювались у роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених як Д. П. Калаянов [575], Г. А. Мамедов [576], О. М. Музичук [577], І. Н. Павлов [578], А. В. Самотуга [579], В. О. Січкар [580] та ін. У той же час, вказані наукові дослідження за своєю суттю є вузько направленими і підіймають проблематику захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів зарубіжних країн лише побічно, в контексті вивчення правового статусу конкретних правоохоронних органів або ж певних сегментів організації їх діяльності. З огляду на це й вбачаються актуальними особливості зарубіжного досвіду захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів та можливості його використання в Україні.
Передусім, відмітимо, що зарубіжний досвід захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів, незважаючи на безперечну доцільність і конструктивність його використання в Україні, виступає лише емпіричною базою для підготовки науково обґрунтованих і практично виправданих пропозицій із вдосконалення національної моделі захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів. Використання ж зарубіжного досвіду на рівні із всебічністю вивчення закономірностей організації правозахисної діяльності в іноземних державах також вимагає врахування існуючих в Україні реалій і потреб правоохоронної діяльності, стану і динаміки правопорушень, системи способів і засобів захисту прав громадян, тощо. Вивчення та використання зарубіжного досвіду має бути постійним планомірним процесом, спрямованим на пошук і впровадження оптимальних шляхів вирішення актуальних проблем адміністративно-правового регулювання й практичної реалізації захисту прав громадян як самими правоохоронними органами, так і від допущених ними правопорушень.
Основним правоохоронним органом, що здійснює захист прав громадян, як в Україні, так і в інших країнах, першочергово виступає поліція (міліція), що порівняно з рештою правоохоронних органів має найбільш широкий спектр повноважень у сфері захисту прав громадян і організаційно розвинений апарат для їх практичного втілення. Також, за визначенням В. О. Січкар [581, с. 11], значна роль поліції обумовлюється, насамперед, соціально-політичною важливістю її функцій щодо забезпечення правопорядку, які виконуються за допомогою примусових засобів.
Маємо одразу зауважити, що адміністративно-правові засади організації діяльності поліції (міліції) в Україні за своєю сутністю та змістом багато у чому подібні до положень відповідного адміністративного законодавства у переважній більшості пострадянських держав, у тому числі й у Російській Федерації. Так, концептуальна тотожність адміністративно-правового забезпечення простежується у визначенні призначення та основних завдань поліції (ст.ст. 1, 2 Закону України від 20.12.1990 р. № 565-XII [47] і ст.ст. 1, 2 Федерального закону РФ від 07.02.2011 р. № 3-ФЗ [582]), засад дотримання прав громадян у її діяльності (ст. 5 Закону України і ст. 5 Федерального закону РФ), обов’язків і прав поліції (ст. 10, 11 Закону України і ст. 12, 13 Федерального закону РФ), тощо. Відповідно до цього, в якості спільних напрямків правозахисної діяльності поліції Росії та міліції України слід назвати захист особи від протиправних посягань,
попередження і припинення правопорушень, виявлення і розкриття злочинів, забезпечення громадського порядку і безпеки дорожнього руху. До речі, в цілому те ж саме стосується і напрямків правозахисної діяльності органів внутрішніх справ Республіки Білорусь (ч. 1 ст. 2 Закону Республіки Білорусь від 17.07.2007 р. № 263-З [583]), поліції Республіки Молдова (ч. 1 ст. 2 Закону Республіки Молдова від 18.12.1990 р. № 416-XII [584]), органів внутрішніх справ Туркменістану (ч. 1 ст. 3 Закону Туркменістану від 21.05.2011 р. № 195-IV [585]), тощо. Аналогічні закономірності організації правозахисної діяльності органів внутрішніх справ В. О. Заросило [586] зауважує й у діяльності поліції Великобританії, США, Канади та Франції, близько 30 % якої становить робота щодо попередження злочинів та інших правопорушень.
Вся работа доступна по Ссылке
