Типові слідчі ситуації у підвищенні ефективності розслідування

     

      Розгляд процесу розслідування як виникнення і вирішення слідчих ситуацій досить розповсюджений у криміналістиці. Ситуаційна концепція, або ситуаційний підхід вважається однією з парадигм останнього часу, одним з найбільш перспективних напрямів у розвитку якого вбачається резерв вдосконалення криміналістичних методик та слідчої діяльності в цілому. Ситуаційний підхід дозволяє ніби «зафіксувати» процес розслідування у певному його стані, деталізувати його, провести аналіз інформаційної бази, що склалась, запропонувати адекватні засоби і методи розслідування [294, с. 3]. Дійсно, не можна не погодитись із тим, що за допомогою ситуаційного підходу стає можливим більш результативно вирішувати завдання розслідування, адже він дозволяє ефективно вирішувати різні види ситуацій, що складаються в процесі розслідування злочинів, у тому числі і пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці. Розроблення методичних рекомендацій у ситуаційному аспекті, тобто стосовно різних слідчих ситуацій, робить ці рекомендації більш диференційованими і, відповідно, більш точними. Ситуаційний підхід не лише впливає на вибір методик розслідування, але й дає можливість створити їх алгоритмізовані види [1, с. 181].

      Так, у процесі розслідування, слідчий має можливість віднести майже кожну ситуацію, яка складається до відповідного типу та скористатись розробленим наукою алгоритмом (схемою, послідовністю) щодо оптимального її вирішення.

      Розуміння ситуаційного підходу до розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці як основного організуючого напряму методики їх розслідування передбачає розгляд специфіки і видів типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування через вирішення яких лежить шлях до встановлення істини, розроблення варіантів (схем) дій слідчого у кожній з цих ситуацій.

      Незважаючи на загальне визнання результативності ситуаційного підходу до розслідування злочинів, до теперішнього часу у криміналістиці не сформовано єдиного підходу до визначення поняття слідчої ситуації, розвиток вчення про слідчу ситуацію триває, доповнюючи тим самим методику розслідування злочинів новими знаннями. Особливий внесок у дослідження ситуаційного підходу до розслідування злочинів належить О. Н. Колесніченку (1967 р.), В. К. Гавлу (1968 р.), О. М. Васильєву (1971 р.), М. О. Селіванову (1972 р.), І. М. Лузгіну (1973 р.), І. Ф. Герасимову (1973 р.), Л. Я. Драпкіну (1975 р.), Р. С. Бєлкіну (1975 р.), І. О. Возгріну (1983 р.), Т. С. Волчецькій (1997 р.) та іншим авторам.

      Дослідження теоретичних положень, розвитку та сучасного стану поняття слідчої ситуації засвідчило, що існує більше тридцяти її визначень, багаточисельними є і точки зору авторів щодо елементів слідчої ситуації.

      О. Н. Колесніченко одним з перших запропонував визначення слідчої ситуації як певного положення у розслідуванні злочину, що характеризується наявністю тих або інших доказів, інформаційного матеріалу та конкретними завданнями їх збирання та перевірки, що виникають у зв’язку з цим [138, с. 214].

      Вся работа доступна по Ссылке