Порядок заміщення поста глави держави в аспекті форми правління
Одним із формоутворюючих критеріїв, або елементів, що становлять сутність категорії “форма правління”, більшість державознавців розглядають по-рядок формування вищих органів державної влади [74, c. 738; 327, c. 129; 359, c. 66; 437, c. 93]. Деякі вчені навіть визначають спосіб формування вищих органів державної влади як один із вихідних критеріїв такої класифікації [300, c. 44; 485, c. 272]. Однак системного аналізу порядку формування вищих органів державної влади в логічному зв’язку з формою правління ще й дотепер не провадилося. Зок-рема, способи заміщення поста глави досі розглядалися переважно як елемент йо-го правового статусу, у відриві від інших змістовних характеристик форми правління.
На сьогодні державна практика дозволяє вирізнити наступні способи фор-мування вищих органів державної влади: престолонаслідування, вибори, призна-чення, спеціальне формування (входження за посадою). Що стосується глави держави, то з названих способів тільки два перших є ординарними (первинними), тобто такими, що використовуються за звичайних обставин. Два останніх є екст-раординарними (вторинними), що використовуються тільки за надзвичайних умов, коли застосування первинних способів формування глави держави є не-можливим.
За порядком формування і монархії, і республіки можна поділити на спадкові й виборні. Спадкування престолу притаманне переважно державам з монархічною формою правління, обрання ж, навпаки, ¬¬¬— республікам. Однак історія держави і права знає непоодинокі випадки виборних монархій і спадкових республік.
У спадкових монархіях діє принцип престолонаслідування, тобто вакантний престол безстроково займає певний член правлячої династії. У науці конституційного права традиційно виділяють три основні системи престолонаслідування: салічну, австрійську і кастильську [319, c. 181; 502, c. 6-7]. У новітніх працях з конституційного права зарубіжних країн виділяють ще три системи престолонаслідування: шведську (скандинавську), мусульманську та племінну [82, c. 84-85; 169, c. 612; 484, c. 269-270; 490, c. 408]. Слід зауважити, що регулювання принципу престолонаслідування може здійснюватися як на рівні Конституції чи спеціального закону, так і на рівні правового звичаю.
Салічна система полягає в тому, що наслідування престолу здійснюється тільки по чоловічій лінії. Назва цієї системи походить від середньовічної держав-но-правової традиції салічних франків, за якою жінки з кола престолонаслідників виключалися повністю. Незважаючи на свій дискримінаційний характер, ця сис-тема досі зберігається в багатьох сучасних країнах (Бельгії, Йорданії, Марокко, Омані, Таїланді, Японії). Причому, в Конституції Бельгії прямої вказівки на забо-рону жінці займати королівський престол немає, ця заборона дотримується як правовий звичай [82, c. 84].
За кастільською системою престол наслідує старший із дітей, але перевагою користується нащадок чоловічого роду (Великобританія, Іспанія, Данія, Нідерланди). Наприклад, форма заміщення поста монарха, передбачена ст. 57 Конституції Іспанії 1978 р., полягає в тому, що корона передається наступникам Хуана Карлоса I Бурбона, який є законним спадкоємцем історичної династії. Наслідування здійснюється в порядку першорідства і представництва, причому перевага надається попередній гілці, у ній – ближчому ступеню рідства, при од-наковому ж ступені рідства – чоловікові перед жінкою, а у випадку однакової статі – старшому перед молодшим.
Відповідно до положень частини ІІ Конституції Королівства Данії 1953 р. королівська влада спадкується представниками королівської династії чоловічої і жіночої статі згідно з положеннями Закону про престолонаслідування [191, c. 303]. За згаданим Законом, після смерті короля престол переходить до його сина чи дочки з дотриманням умов, що переважне право на престол мають син перед дочкою, а за наявності кількох дітей - старша за віком дитина тієї ж статі. Якщо ж король не залишив дітей, престол переходить до його брата чи сестри за умови переважного права брата короля. Якщо ж таких спадкоємців немає, престол пере-ходить до представників найближчої гілки нащадків короля [111, c. 314].
У Норвегії та Швеції наприкінці ХХ ст., як результат боротьби за рівноправність жінок був введений сучасний варіант кастільської системи – коро-ну наслідує старший нащадок незалежно від статі. Деякі автори таку систему на-зивають скандинавською [82, c. 84-85]. Згідно з Актом про престолонаслідування Швеції від 26 вересня 1810 р. ( в ред. Закону 1979 р.) право наслідування престолу переходить до нащадків короля чоловічої і жіночої статі. Старший брат і сестра, а також їхні нащадки мають перевагу перед молодшими братом і сестрою і їх на-щадками [166, c. 730].
Основний принцип австрійської системи – жінка наслідує тільки за умови повної відсутності нащадків чоловічої статі (використовувалася в Росії з 1797 р. по 1917 р. та в Австро-Угорщині).
Істотно відмінною від усіх вищезгаданих систем престолонаслідування є мусульманська. В.Є. Чиркін зазначає, що відповідно до мусульманської системи трон наслідує королівська сім’я, котра сама визначає престолонаслідника із найб-лижчих родичів короля (Катар, Кувейт, Саудівська Аравія) [484, c. 270]. Це твердження знаного російського державознавця потребує певного коригування. Така система була притаманна монархіям арабського Сходу до другої третини ХХ ст. На сьогодні, після внесення відповідних змін до конституцій, ця система полягає в тому, що монарх (шейх, султан) сам за життя призначає майбутнього престолонаслідника, але при цьому радиться з представниками правлячої династії, духовенством. Отже, її характерною рисою є поєднання салічної систе-ми престолонаслідування з елементами виборності.
Вся работа доступна по Ссылке
