Порядок формування уряду за різних форм правління
У сучасній державознавчій літературі є загальновизнаним твердження про те, що спосіб формування уряду, як правило, залежить від форми правління. У цьому напрямку вели свої дослідження знані теоретики держави і права та провідні фахівці у галузі конституційного права, зокрема А.О. Мішин [319], Р.Т. Мухаєв [327], В.С. Нерсесянц [330], М.А. Сапронова [395; 397], Б.О. Страшун [169], В.Є. Чиркін [484], М.Ф. Чудаков [490], В.М. Шаповал [495] та інші. При цьому в якості основного критерію розмежування способів формування уряду традиційно використовується ступінь участі парламенту в цьому процесі. Засто-сування такого критерію дає змогу виділити дві основні моделі формальної про-цедури створення уряду: парламентську і позапарламентську [169, c. 630; 175, c. 271; 319, c. 244; 490, c. 438].
Наведена класифікація є досить наочною і водночас простою для розуміння, що цілком виправдовує її використання у навчальній літературі. Однак більш глибоке дослідження конкретних процедур формування уряду в різних країнах світу свідчить про те, що вони є значно різноманітнішими, а деякі з них взагалі не вкладаються у “класичну” дихотомію. Це змушує сучасних дослідників шукати нові підходи до типології способів формування уряду, враховуючи при цьому як статутне, так і звичаєве право, як формальні повноваження, так і реальну політико-правову практику. Зокрема, російський державознавець І.М. Гомеров пропонує більш розгорнуту класифікацію способів формування уряду. В залежності від ступеня участі у цьому процесі парламенту та глави держави він виділяє шість способів формування уряду: абсолютно парламентський, обмежено парламентський, напівпарламентський, обмежено позапарламентський, абсолют-но позапарламентський, псевдо парламентський [74, c. 614-615]. Такий підхід видається конструктивним і ефективним, оскільки, не порушуючи усталених у вітчизняній науці підходів, дає змогу доповнити загальноприйнятий критерій (роль парламенту у формуванні уряду) ще одним, не менш важливим – роллю глави держави у цьому процесі. Однак всі класифікації, що пропонувались до теперішнього часу, спираються на дослідження конституційного права досить обмеженого кола держав.
Тому необхідна розробка більш детальної класифікації, яка враховувала б усе розмаїття моделей формування уряду, що існують у сучасному світі, на основі поглибленого аналізу конституційного законодавства зарубіжних країн, проведеного із залученням ширшого кола першоджерел. Це сприятиме більш чіткій характеристиці відповідних форм правління, виявленню глибинних механізмів організації державної влади, з’ясуванню діалектичного взаємозв’язку способу формування уряду з формою правління. Вважаємо більш продуктивним аналіз способів формування уряду здійснювати у порядку зростання ролі парла-менту в цьому процесі.
Абсолютно (виключно) позапарламентський спосіб формування уряду полягає у тому, що відповідні повноваження зосереджені в руках глави держави. Такий спосіб є характерним для абсолютних, дуалістичних монархій, деяких пре-зидентських, а також суперпрезидентських республік (у т.ч. президентсько-монократичних і президентсько-мілітарних республік Латинської Америки та тропічної Африки). У більшості країн з такими формами правління немає навіть окремої посади прем’єр-міністра, оскільки уряд очолює сам глава держави.
В абсолютних монархіях, глава держави очолює уряд і самостійно призначає його членів (зазвичай зі своїх найближчих родичів, представників правлячої династії). Сімейна монополія на вищі урядові пости існує на сьогодні в Катарі, Бахрейні, Саудівській Аравії, Омані. Згідно із Конституцією Саудівської Аравії 1992 р. главою Ради міністрів є король, який своїми декретами призначає і звільняє з посади всіх членів уряду, в тому числі заступників голови Ради міністрів, міністрів і радників короля [346, c. 314]. Султан Оману за Конституцією 1996 р. головує в Раді Міністрів або призначає Голову Ради Міністрів, його заступників, міністрів, інших державних службовців такого рангу, а також звільняє їх з посади [594]. На практиці султан не тільки очолює й формує уряд, але також займає пости міністра іноземних справ, оборони і фінансів. Таку мо-дель абсолютно позапартійного способу формування уряду можна назвати дина-стичною.
Вся работа доступна по Ссылке
