Розподіл повноважень між підсистемами державного апарату у виконавчо-розпорядчій сфері за різних форм правління
Виконавчо-розпорядча діяльність – це діяльність щодо організа-ції практичного здійснення та самого здійснення функцій держави на підставі та з метою виконання законів у межах повноважень, наданих державним органам. До сфери виконавчо-розпорядчої діяльності долу-чаються не тільки органи виконавчої влади, а й ціла низка інших орга-нів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Ю.О. Тихомиров відмічає, що виконавча влада в усіх державах завжди була і залишається предметом підвищеної уваги суспільства, оскільки в її руках зосереджені основні важелі впливу на процеси, що відбуваються. Матеріальні й фінансові ресурси, інформація, сувора організація, мобільність дозволяють виконавчій владі швидко й ефек-тивно впливати на курс політики та обстановку в країні [442, c. 154]. В.М. Шаповал наголошує на тому, що закономірністю суспільно-політичного і державно-правового розвитку країн світу є концентрація найголовніших повноважень у органів виконавчої влади. Вчений зазначає, що це явище є загальновизнаним, і трактує його як об’єктивний результат еволюції сучасної державності [495, c. 179]. На думку В.М. Скрипнюк, сьогодні ми спостерігаємо „тенденцію до виконавчої домінації”, тобто коли виконавча влада концентрує в своїх руках дедалі більші повноваження, видає надзвичайно велику кількість власних підзаконних актів, втручається в законодавчу діяльність чи шляхом практики делегованого законодавства, чи шля-хом просування в парламенті власних законопроектів [409, c. 121]. Роль виконавчої влади у всіх державах є досить великою і характеризується тенденцією до посилення. До цього спонукають за-гальне ускладнення міжнародного життя й внутрішньої обстановки, потреби економіки й зростаючі соціальні потреби [449, c.76].
Розподіл державно-владних повноважень у даній сфері за різних форм правління має певні особливості, передусім це стосується вищих органів державної влади – уряду та глави держави. В.М. Шаповал в даному контексті висловлюється ще більш категорично, стверджуючи, що „ступінь функціонального поєднання чи з’єднання глави держави з виконавчою владою має вирішальне значення для класифікації сучас-них форм правління” [498, c. 356].
Слід відзначити, що глава держави так чи інакше бере участь у виконавчо-розпорядчій діяльності за будь-якої форми правління. Не дарма ідеологи розподілу влад навіть вважали главу держави безпосереднім носієм виконавчої влади, що знайшло своє відображення у переважній більшості конституцій „першого покоління”. У свою чергу, В.Є. Чиркін акцентує увагу на основних формах участі глави держави у здійсненні виконавчої влади: 1) юри-дичне чи фактичне формування уряду та внесення змін до його складу; 2) періодичне інформування глави держави урядом (прем’єр-міністром) про ситуацію в країні; 3) головування на засіданнях уряду; 4) прийняття актів, обов’язкових для виконання урядом; 5) скасування чи призупинення актів органів виконавчої влади [482, c. 210-212]. За правовими формами діяльності повноваження органів державної влади у виконавчо-розпорядчій сфері можна умовно розподілити на чотири групи: 1) установчо-номінаційні – повноваження щодо формування „виконавчої вертикалі” в інституційному та кадровому аспектах; 2) нормотворчі – повноваження щодо підзаконного нормативного регу-лювання суспільних відносин; 3) правозастосовчі – повноваження, спрямовані на реалізацію нормативно-правових актів (законодавчих та підзаконних) та судових рішень; 4) контрольні – повноваження щодо спостереження за належним функціонуванням підпорядкованих органів виконавчої влади, за чітким і неухильним виконанням ними вимог чинного законодавства.
Про участь глави держави у формуванні уряду йшлося у параграфі 2.2.3 нашого дослідження. Тому в даному контексті обме-жимося лише констатацією того, що глава держави задіяний у процедурі формування уряду, а через нього – й усієї виконавчої вертикалі, за будь-якої форми правління; інша річ, що ця участь може бути суто юридичною (формальною) або й фактичною: глава держави здійснює таке повноваження самостійно, за власною волею, або ро-бить це суто юридично, підписуючи установчо-номінаційний доку-мент. На інших формах участі глави держави у здійсненні виконавчої влади, а також повноваженнях вищих органів влади у здійсненні вико-навчо-розпорядчої діяльності за різних форм правління зупинимось дещо докладніше.
Найпростішим способом участі глави держави в діяльності уряду є його періодичне інформування урядом (в особі прем’єр-міністра чи відповідальних міністрів) про ситуацію, що склалася в країні, про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики. У Великобританії та монархічних державах Британської Співдружності це здійснюється щотижневими доповідями прем’єр-міністра монархові чи (у країнах Вестмінстерської системи) генерал-губернатору, причо-му йдеться не тільки про закони, що обговорюються в парламенті, а про значно ширше коло питань. Подібна практика існує й у всіх дуалістичних монархіях та парламентарних республіках.
