Форма правління в Україні в умовах глобалізації: типологія методами індексного і кластерного аналізу
Юридична характеристика існуючої в Україні форми правління страждала б суттєвою неповнотою, якби ми зосередилися виключно на її конкретних влас-тивостях і не звернули уваги на те, як вона виглядає на тлі зарубіжних аналогів, що поєднує і відрізняє її при порівнянні з інституційно-функціональною органі-зацією державної влади в інших країнах. Важливість такого підходу суттєво зростає в умовах глобалізації, що супроводжується формуванням міжнародних стандартів у багатьох сферах суспільного життя, а також швидким сприйняттям світовою спільнотою кращих зразків устрою та порядку функціонування держа-вних інститутів.
Слід відзначити, що суттєвим недоліком переважної більшості типологій форм правління, запропонованих як вітчизняними, так і зарубіжними фахівцями, є їх однобічність, яка спричинена використанням якогось одного критерію кла-сифікації й унеможливлює комплексний аналіз цього, безумовно, багатоаспект-ного явища. Навіть у випадку комбінаційного групування, як правило, викорис-товують так званий монотетичний підхід, коли вся сукупність держав розподі-ляється на групи за однією ознакою форми правління (наприклад, за статусом глави держави), а потім кожна виокремлена група розподіляється на підгрупи за іншою ознакою (наприклад, за порядком формування чи відповідальності уря-ду). У підсумку це призводить до викривлених уявлень про ступінь подібності форм правління в тих чи інших державах, оскільки співпадаючи за однією озна-кою, вони можуть бути діаметрально різними за низкою інших ознак. Не дарма в новітній літературі вже неодноразово наголошувалося на тому, що у монархі-чних Великобританії чи Японії значно більше спільного з республіканськими Німеччиною чи Індією, ніж з монархічними Саудівською Аравією чи Оманом, а республіканський Китай виступає майже антиподом республіканським Сполу-ченим Штатам Америки.
Аналогічна ситуація простежується й у порівняльно-правових досліджен-нях форми правління Української держави: вона традиційно відноситься авто-рами до напівпрезидентських (президентсько-парламентських) республік без урахування того факту, що напівпрезиденціалізм на початку ХХІ століття являє собою досить поліморфне явище.
Крім того, спостерігається прагнення підкріпити загальні тези про «силу» чи «слабкість» тих чи інших органів державної влади конкретними цифрами по-казниками, а тим більш порівняти їх з «потужністю» аналогічних установ за ко-рдоном. Так, в останні роки у порівняльно-правових та політологічних дослі-дженнях на Заході доволі часто використовується індексний аналіз президентсь-кої влади.
Зокрема, для числової оцінки повноважень президентів, які обираються на загальних виборах, американські дослідники М. Шугарт і Дж. Кері використо-вують так званий «простий інтервальний метод». Вони виокремлюють дві групи повноважень президента – законодавчі і незаконодавчі. До законодавчих нале-жать наступні повноваження: вето на весь закон/подолання вето; часткове ве-то/подолання вето; видання президентом нормативно-правових актів, що мають силу закону; виключне право законодавчої ініціативи (у певних сферах політи-ки); повноваження в процесі прийняття бюджету; винесення президентом пи-тань на референдум. Список не законодавчих повноважень президента у Шугар-та й Кері такий: формування кабінету; відставка кабінету; недовіра кабінету; розпуск асамблеї. Оцінка кожного повноваження здійснюється за 5-бальною си-стемою (4–3–2–1–0). Коли президент «найсильніший», то виставляється оцінка «4». Коли президент не володіє даним повноваженням чи здійснює його в дуже обмеженій формі, то оцінка складає «0». Числові значення повноважень потім складаються для отримання індексу президентської влади [583, c. 148-166].
У підсумку Шугарт і Кері піддають режими (маються на увазі, фактично, моделі республіканської форми правління) градації за обсягом президентських повноважень (для цього вони зі свого списку обрали дві перемінні – «формуван-ня уряду» і «відставка уряду») та ступенем роздільності джерел підтримки асам-блеї й кабінету (в цьому випадку використовуються перемінні «недовіра кабіне-ту» і «розпуск асамблеї»). Їх перший критерій типології – влада президента над кабінетом, другий – роздільне виживання асамблеї та кабінету.
Країни розташовуються в системі координат в залежності від значень ін-дексів, попадаючи в одну з «клітинок» режимів (правда, «клітинка» парламента-ризму представлена не квадратом, як інші, а крапкою). Так звані «чисті» форми правління займають чотири кути схеми: прем’єр-президентська – нижній лівий кут; президентсько-парламентська – верхній лівий кут; президентська – верхній правий; асамблейно-незалежна – нижній лівий кут. Крім ідеальних типів у схемі знаходять відображення численні проміжні та змішані види.
