Узагальнення основних переваг і недоліків моделей макроекономічної динаміки та формування гіпотези дослідження
Кожна з відомих структурних моделей є локальною, тобто справедливою лише за особливих ринкових умов, і жоден із зазначених локальних факторів не може пояснити рушійну силу циклу за будь-яких ринкових умов. Крім того, деякі факти не знаходять пояснення в рамках жодної із теорій (наприклад, пояснення статистичного зв’язку між темпами економічного зростання та цінами на енергоносії). Загалом рушійна сила пояснюється дією різноманітних та численних факторів одночасно. А оскільки ніколи заздалегідь невідомо, які із факторів визначатимуть рушійну силу економічного циклу в майбутньому, то все більше економістів вважають за неможливе визначити єдину першопричину циклу. А значна кількість моделей (факторів), що пояснюють цикл, їх локальність та відсутність причино-наслідкових зв’язків між ними є об'єктивною базою для того, щоб деякі економісти взагалі не вірили в існування циклів, а вважали існуючі коливання економічної активності, а значить і кризи, як випадкові флуктуації (random fluctuations).
Однак вагомим аргументом проти гіпотези випадковості флуктуацій є той факт, що далеко не кожне випадкове зовнішнє шокування призводить до кризи. Самі шокування класифікуються на ті, що пов’язані: 1) з шоками пропозиції, 2) з шоками попиту, 3) з шоками зовнішніми стосовно економіки (включно з природними катаклізмами, війнами, терактами тощо), 4) з шоками, що виникають унаслідок певних дій уряду тощо. Таким чином, можливих шокувань значно більше, ніж самих точок початку рецесій (криз). Тобто, незрозуміло, чому, незважаючи на велику кількість різноманітних шокувань, які можуть відбуватися доволі часто, криза виникає лише за певних із них. Після більшості шокувань кризи взагалі не виникали. Причому навіть коли шокування вже відбулося, не можна бути до кінця впевненим, що воно призведе до кризи. Більш того, іноді навіть після кризи важко визначити, який саме з багатьох випадкових шоків призвів до неї.
Однак, думка деяких економістів (наприклад, П.Самуельсона) дозволяє, принаймні теоретично, припустити наявність єдиної першопричини циклу. Самуельсон писав, що фактично всі теорії відображають різні аспекти одного й того ж процесу, тому що майже всі ці локальні фактори (моделі) є функціонально взаємозалежними за своєю природою. Функціональність зв’язку означає, що немає чіткої межі між причиною та наслідком. Будь-який з окремих факторів чи всі одночасно за певних ринкових умов може (уть) розглядатися в якості окремої рушійної сили макроекономічної динаміки (яка за певних умов домінує над іншими). При зміні умов цей домінуючий фактор теж змінюється разом із відповідною теорією. Головна проблема при цьому полягає в неможливості надійно ідентифікувати такі зміни, якщо вони почалися, а ще важче їх спрогнозувати. Крім того, заздалегідь неможливо визначити, який саме окремий фактор «спричинить» наступний цикл. Зазвичай комбінації факторів не повторюються від циклу до циклу, а іноді виникає новий фактор, що робить цикли несхожими (принаймні зовні). Взагалі, сам факт визнання функціональної взаємозалежності між окремими теоріями (факторами) означає, що жодна з них не є загальною, а фактор, який вона описує як рушійну силу циклу, не є першопричиною.
Аналіз структурних моделей показав, що всі вони мають принаймні два спільні недоліки, які можуть пояснити їх локальний характер.
Вся работа доступна по Ссылке
